“Шпаргалка” для Сповіді.

tr5

“Шпаргалка” для Сповіді.

Нечистота (розпуста)

«Суть гріха розпусти полягає в нестримному та невпорядкованому пошуку тілесної насолоди, коли людина керується самолюбством і бажанням догодити собі, часто – ціною своєї гідності та гідності іншої особи. Розпуста призводить до інших гріхів: дошлюбних та позашлюбних статевих зносин, статевого рабства й зведення людини до товару. Ця пристрасть є небезпечною […], бо поневолює людину та руйнує її здатність любити».
«Утікайте від розпусти! Усякий гріх, що його чинить людина, є поза її тілом; а хто чинить розпусту, грішить супроти власного тіла. Хіба ж не знаєте, що ваше тіло – храм Святого Духа, який живе у вас? […] Тож прославляйте Бога у вашому тілі!» (1Кор. 6, 18-20).

Чистота (ціломудреність)

Створена на образ і подобу Божу, людина є покликаною реалізувати план Творця щодо себе в усіх сферах свого життя, включаючи статеву.
Потрібно мати чітке розуміння, що акт статевого єднання без свідомого і добровільного взаємного віддання себе в любові іншому є таким, що не відповідає гідності людини і її покликанню. Це не може бути лише біологічний акт, але глибоко-духовне особове єднання, в якому переживається спільна радість як плід щирої і відданої любові.

Гнів

«Гнів є дуже небезпечною пристрастю, бо породжує насильство, вбивства, розбрат, війни».
Гнів – це вороже ставлення до ближнього. Виявляється він як в почуттях, так і у волі. “Не простити ніколи”, “відімстити”, “мстити довго” і т.п. – це приклади рішення волі людини. Як почуття, може бути короткотривалим, раптовим (спалах гніву), а може тривати довго, якщо підкріплюється рішенням волі людини. Гнів може виявлятися, як спалахи люті в агресивних словах, вчинках, в приниженні іншого, нанесенні йому образ, лихослів’ї, а може бути прихованим чи захованим глибоко в серці людини, без особливих зовнішніх проявів, як внутрішня злоба, злопам’ятність (увага: цей вид гніву потрібно також сповідати, бо він є не менш руйнівним з духовної точки зору).
Прояви гніву у дії:

  • Мстити;
  • Бажати помсти;
  • Бажати ближньому смерті чи іншого зла або нещастя;
  • Тішитися з чужого нещастя;
  • Виправляти застрого підлеглих;
  • “Зганяти злість” на підлеглих, докоряти їм не стільки заради справедливості, скільки заради власного поганого самопочуття;
  • Приводити несправедливістю іншого до роздратування, злості;
  • Мати ненависть до іншого;
  • Не дозволяти перепросити себе за завдану кривду, не приймати прохання про прощення від іншої людини;
  • Уникати іншого, знаючи його бажання просити пробачення.

  Лагідність,    довготерпеливість.

Будь-який вид гніву слід намагатися поборювати, сповідаючись і приймаючи Святе Причастя, а також намагаючись зростати у чеснотах терпеливості, стриманості, лагідності і в прощенні. Пам’ятаймо навчання Христа:

«Коли ви прощатимете людям їхні провини, то й Отець ваш небесний простить вам. А коли ви не будете прощати людям, то й Отець ваш небесний не простить вам провин ваших» (Мт 6, 14-15);

«Блаженні миротворці, бо вони синами Божими назвуться» (Мт 5,9).

У випадку завданої образи чи кривди слід попросити пробачення у скривдженого і намагатися надолужити діяльною любов’ю за завдану кривду.

Заздрість

Це духовний стан, в якому людина має відчуття внутрішнього дискомфорту і жалю від усвідомлення якогось добра ближнього. Заздрять багатству, красі, талантові, досягненням, успіхам, духовним чеснотам, соціальному становищу і т.п., і то здебільшого якраз тим людям, яких називають друзями, рідними, колегами по роботі, сусідами, і по відношенню до яких зовні демонструються стосунки щирості, відвертості, приязні.
Заздрість не дозволяє любити ближнього, розвивати з ним щирі взаємини. Цей духовний стан часто-густо приводить людину до підлих, підступних дій, вчинків неочікуваного удару чи зради: знищити, нашкодити, перешкодити, втішатися з біди і нещастя тої людини, якій заздрять.
Гріховні прояви:

  • засмучуватися, бачачи добро ближнього;
  • відчувати гнів, злість з того ж приводу;
  • леліяти бажання, щоб сталося щось недобре тій людині.

Доброзичливість

Любов до ближнього немислима без щирого бажання добра людям й радості з їхніх успіхів і здобутків. В цьому полягає сутність доброзичливості.
Доброзичливість дуже легко втілити в життя, вона не потребує надзвичайних зусиль волі. Простими буденними вчинками можна розбудовувати навколо себе Боже Царство любові, щиро бажаючи добра іншому:

  • сумного потішити;
  • у потребі дати пораду;
  • ближнього, який помиляється, тактовно і люб’язно виправити;
  • інші, подібні вчинки добра і необхідної послуги людям навколо нас.

Плекаючи в собі цю чесноту, ми створюємо навколо себе духовну атмосферу радості, добра і приязні.

 

Захланність, грошолюбство –

це «пристрасть до грошей і матеріальних благ. […] Пристрасть до збагачення, яка опановує особу, робить її рабом грошей; збагачення стає самоціллю і веде до інших гріхів. Така пристрасть породжує оману самодостатності людини в її покладанні лише на матеріальні блага».

Щедрість, жертовність

Через чесноту жертовності й милостиню людина стає здатною належно управляти своїми матеріальними благами та багатіти в Бога. Катехизм словами св. Йоана Золотоустого закликає: «Нехай у вашому домі зберігається не золото, а те, що дорожче від усіх багатств: милосердя і чоловіколюбність».

Смуток, нудьга

За певних обставин смуток є пагубною для душі пристрастю, з якою необхідно боротися так само, як із будь-яким іншим гріхом, вдаючись і до Тайни Сповіді. Смуток, як гріховну пристрасть, слід розрізняти в наступних випадках:
а) коли ми дуже сильно бажаємо чогось, але не можемо досягнути бажаного. «Це породжує пригніченість, що веде до відчаю та навіть самогубства».
б) джерелом гріха може бути також надмірна турбота за своє майбутнє, намагання панувати над своїм життям, «покладаючись лише на себе, а не на Бога».
У цих випадках людина втрачає душевну рівновагу та завдає собі душевних терзань.
Нудьга є виснаженням та втомою душі. Вона позбавляє надії. «Святі Отці називали нудьгу “бісом полуденним”, який гасить наснагу до духовного розвитку людини. Нудьга породжує відчуття спустошення, відрази, порожнечі життя, зневіри у власному спасінні; нудьга призводить до психічного та фізичного виснаження людини. Людина піддається лінивству, стає знеохоченою та нездатною до духовної боротьби».

Радість у Святому Дусі, бадьорість духa

Дух-Утішитель є джерелом чесноти християнської радості, яка визволяє від пристрасті смутку. Він дарує людині радість досвіду близькості Бога. Апостол Павло закликає: «Радуйтеся завжди у Господі; знову кажу: Радуйтеся! […] Хай ваша доброзичливість буде всім людям відома. Господь близько! Ні про що не журіться, але в усьому появляйте Богові ваші прохання молитвою і благанням з подякою» (Флп. 4,4-6).
«Чеснота бадьорості духа […] дає людині можливість відновляти свої духовні сили й надалі вести духовну боротьбу з допомогою Божої благодаті».

Марнославство

«Марнославство – це пристрасть до земної, людської слави та всіляких почестей. Корінь марнославства – в залежності людини від думки про неї інших людей. Виявами марнославства є нетерпимість до критики, небажання визнати свої помилки, постійне бажання похвали від інших людей. Марнославство виявляється як у вихвалянні своїми матеріальними здобутками, розумовими здібностями чи талантами, так і в хизуванні своїми духовними досягненнями».

Смиренномудрість

«Чеснота смиренномудрості робить людину здатною сприйняти ту славу, якою прославляє її Господь Бог, а не людина. Коли людина смиренно приймає себе такою, якою вона є в Божих очах, вона стає справді мудрою. Смиренномудра людина приймає все те, що Бог їй посилає, і все робить на славу Божу».

Без названия

Десять заповідей

Нехай не буде в тебе інших богів крім мене

Гріхи проти заповіді:

  • Поклонятися чи обожнювати те, що не є Богом: інших богів, владу, тілесні задоволення, гроші, предків, державу, демонів, тощо;
  • Вдаватися до будь-якої з форм ворожбицтва чи чаклунства:
    • Викликання померлих, демонів і подібного (гномиків та інших невідомих духів);
    • Звернення до гороскопів, астрології, хіромантії, до медіумів, ясновидців, тлумачення віщувань і долі;
    • Носіння амулетів, спіритизм. Все це є входженням у зв’язок із окультними силами.
  • Вірити в забобони;
  • Святотатство – негідне ставлення до Святих Таїнств, до речей і місць, посвячених Богові.

Гріхи проти віри в Бога:

  • Не вірити в Бога; заперечувати правди віри;
  • Сумніватися в правдивості Його Об’явлення чи в правдивості навчання Церкви; викликати сумнів щодо віри в інших;
  • Відкидати віру, стидатися визнавати себе віруючим.

Гріхи проти надії на Бога:

  • Безнадія – перестати сподіватися на милосердя Боже, прощення вчинених гріхів і своє спасіння;
  • Надмірна надія – зухвало сподіватися отримати прощення без покаяння і навернення або сподіватися обійтися у своєму спасінні без Божої допомоги.

Гріхи проти любові до Бога:

  • Бути байдужим до Бога і всього, що пов’язане з духовністю, спасінням, вічним життям;
  • Бути лінивим у справах особистої відповіді на любов Всевишнього;
  • Занедбувати молитву;
  • Мати намір грішити до кінця життя і лише тоді каятися.
Чеснотливий спосіб життя:
Прийняти Бога за свого Господа, Спасителя і Батька;
Вірити Йому, довіряти Йому, всеціло довіритися Йому у наслідуванні заповідей і науки;
Надіятися на Бога у всіх життєвих справах, покласти свою надію в Ньому;
Єднатися з Ним у молитві, Святих Тайнах і в діях любові й добра;
У своїх рішеннях вчитися ставити думку Бога на перше місце;
Господа слід любити більше від власних прагнень, більше від будь-якої дорогої нам речі і навіть любов до близьких нашому серцю осіб має бути підпорядкованою любові Бога.
Бог полюбив нас першим. Наше покликання – повірити Йому і відповісти любов’ю на Любов.

Не взивай імені Господа марно

Гріхи проти заповіді:

  • Зловживати або невластиво вживати ім’я Бога, Ісуса Христа, Діви Марії, святих (у жартах, прокльонах, занадто легковажно без належної пошани і таке ін.);
  • Вимовляти без пошани ім’я Бога, святих;
  • Богохулити – висловлювати проти Бога слова ненависті, докору, лайки; говорити зле про Бога, у розмовах виявляти непошану до Нього. Те ж стосується святих, Церкви, посвячених речей;
  • Покликатися на Бога для прикриття злочинних вчинків;
  • Проклинати, клясти;
  • Вживати ім’я Бога з метою чаклунства;
  • Присягати або божитися фальшиво; присягати, не маючи наміру виконати присягу; скласти обітницю під присягою і не дотримати її;
  • Насміхатися з релігійних обрядів;
  • Нищити церковні речі.
Чеснотливий спосіб життя:
Шанувати ім’я Господ

 

Пам’ятай день святий святкувати

Гріхи проти заповіді:

  • Опускати Службу Божу у неділю чи в установлені Церквою свята без поважної причини (з байдужості або лінивства);
  • Виконувати будь-якого роду важку працю в неділю чи свята.

Важка праця у ці дні є дозволеною у випадку необхідності (н-д, якщо цього вимагає професійна діяльність чи виникнення непередбачуваної невідкладної потреби, а також коли обставини життя не дозволяють не працювати).
«Родинна чи важлива суспільна необхідність є слушним оправданням невиконання заповіді недільного відпочинку. Вірні мають пильнувати, щоб ці слушні причини не довели до звичок, шкідливих для релігії, родинного життя і здоров’я». «Коли звички (спорт, розваги та ін.) і суспільні обов’язки (громадські служби і т.п.) вимагають від декого працювати в неділю, то кожен несе відповідальність за забезпечення собі достатнього часу для відпочинку».

Чеснотливий спосіб життя:
Наслідуючи свого Творця, людина має «шість днів для роботи, але сьомий день – на цілковитий спочинок, присвячений Господові» (Вих. 31,15).
«Церковна заповідь […] конкретно уточнює […]: “У неділю та в інші встановлені святкові дні вірні зобов’язані брати участь у Службі Божій”».
«Християни ще освячують неділю, віддаючи своїй родині і своїм близьким час і турботи, які їм важко вділити в інші дні тижня. Неділя є часом застанови […] освіти і роздумувань, які сприяють зростанню внутрішнього і християнського життя».

Шануй батька й матір твоїх, щоб тобі було добре і щоб ти довго прожив на землі

Гріхи проти заповіді:

  • Вияви неповаги, – словом, вчинком чи поведінкою, – до батьків;
  • Вияви неповаги, – словом, вчинком чи поведінкою, – у взаєминах між подругами;
  • Вияви неповаги, – вчинками чи ставленням, – до неповнолітніх членів родини, які довiрені Господом сім’ї для опіки й виховання: прикладом і в любові.

Не можна зловживати терпінням іншого члена сім’ї, накладаючи на нього постійний хрест приниження, відсутності любові чи відсутності належного виконання обов’язків свого стану: чоловіка/дружини; батька/матері.
Школярам не можна занедбувати свій обов’язок старанно навчатися і непослухом чи непошаною завдавати болю своїм батькам, родичам, вчителям, священикові.

Гріхи дітей стосовно батьків:

  • Мати ненависть до батьків, учителів, настоятелів;
  • Бажати їм смерті;
  • Відповідати їм зі злістю, зухвалістю;
  • Не бути їм послушними;
  • Жити ліниво, обдираючи батьків;
  • Вдарити батьків або намірятися це зробити;
  • Погрожувати батькам;
  • Не допомагати батькам у їх слабості, нужді;
  • Не дбати, щоб вони на старості літ або в тяжкій хворобі прийняли Св. Тайни;
  • Не молитися за батьків;
  • Стидатися, відрікатися своєї Батьківщини і рідного народу;
  • Мати ненависть, переслідувати, грабувати його.

Гріхи занедбання чи невиконання батьківських обов’язків:

  • Занедбання обов’язку дбайливості про потреби (матеріальні і духовні) своїх дітей;
  • Ненавидіти своїх дітей;
  • Бажати їм зла або не відвертати від них зла;
  • Покидати своїх дітей напризволяще;
  • Обмовляти чи очорнювати їх;
  • Клясти їм;
  • Вирізняти дітей одного перед іншим;
  • Надмірно карати;
  • Все дозволяти, не виховувати в дітей почуття дозволеного і забороненого відповідно до їх вікового розвитку;
  • Роздратовано наказувати;
  • Не дбати про молитву дітей і набуття ними релігійних знань;
  • Не виправляти їхніх нахилів до гріхів, не стерегти їх від злого товариства, аморальної літератури, фільмів, тощо; не слідкувати за зовнішністю і пристойністю одягу, який відповідав би віку дитини;
  • Давати дітям згіршення бесідами, вчинками;
  • Примушувати або забороняти повнолітнім дітям вступити до подружнього або монаршого стану;
  • Втручатися в сім’ю своїх дітей, роблячи розбрат між ними;
  • Спричинитися до розлучення одружених дітей.

Гріхи подругів у ставленні один до одного:

  • Занедбання обов’язку дбайливості про потреби (матеріальні і духовні) дружини/чоловіка;
  • Перешкоджати подругові у виконанні Божих заповідей;
  • Висміювати, прозивати, проклинати одне одного;
  • Поводитися із дружиною, як із слугинею;
  • Бити чи застосовувати інші види насильства щодо неї;
  • Зловживати алкоголем;
  • Поводитися зверхньо, принижуючи і висміюючи свого чоловіка.
Чеснотливий спосіб життя:
Збудувати справжню любов в сім’ї неможливо без глибокої шани: чи то в стосунках між поколіннями в родині, чи у відносинах між самими подругами. Шана іншого є тим необхідним фундаментом, на якому в часі нелегких чи критичних періодів життя має здатність вистояти неушкодженою єдність і гармонійність родинної спільноти. Шанувати особу – це не лише ставитися до неї ввічливо і з повагою, але й дбати про її добро.
Шана людської особи, – від старого до малого, – належать їй із самого факту, що вона є людиною. Крім взаємної шани дуже настійливо рекомендується дбати про збудування в родині стосунків ввічливого ставлення один до одного, атмосфери спокою, тепла, лагідності і ніжності. Не слід бути ощадливим в цих речах, а виявляти їх щедро: “хто щедро сіє – щедро жатиме”.
Крім того, всі члени родини мають розуміти, що є нелегко шанувати того, хто спричинює нам часто кривду, біль і страждання чи то словесними образами, чи невідповідною поведінкою. У цьому випадку шана набуває особливої цінності, стає геройською чеснотою, яку, особливо за таких обставин, необхідно плекати, аби нейтралізувати ширення в сім’ї зла і дати іншому нагоду до навернення і покаяння.

Не вбивай

Гріхи проти заповіді:

    • Вбивство;
    • Допомога у вбивстві;
    • Вбивство і дозвіл на вбивство ще ненародженої дитини. Використання абортивних засобів – засобів вбивства зачатої дитини: таблеток, спіралей, тощо;
    • Евтаназія;
    • Самогубство:
      • мати намір вчинити його;
      • говорити про цей намір при дітях;
      • погрожувати подругові вчиненням самогубства;
      • готувати самогубство.
    • Згіршення – «ставлення або поведінка, яка спонукає іншу людину вчинити зло».

«Причиною згіршення стають ті, що видають закони або встановлюють соціальні структури, які ведуть до розкладу моралі і розкладу релігійного життя або до “суспільних умов, які, безпосередньо чи посередньо, роблять важким або практично неможливим християнське життя, згідне із заповідями Найвищого Законодавця”. Це ж стосується і керівників підприємств, що встановлюють правила, які заохочують до обману […], а також тих, які, маніпулюючи громадською думкою, відвертають її від моральних цінностей».

  • Вживання наркотиків; надмірне вживання тютюну, алкоголю;
  • Виробництво і торгівля наркотиками;
  • Викрадення і взяття заручників;
  • Тероризм;
  • Катування;
  • Шкода, завдана здоров’ю: своєму чи іншої людини (побити, запустити хворобу);
  • Знущання над домашньою худобою, тваринами.
Чеснотливий спосіб життя:

Шанувати і дбати про людське життя від моменту зачаття до його природної смерті.

«Пошана до людського життя та до його зростання вимагають миру. Мир – це не тільки відсутність війни, він не обмежується забезпеченням рівноваги сил супротивників. Миру на землі не можна досягти без захисту добра людей […], пошани до гідності людини і народів, постійної підтримки братерства. Він є “спокоєм порядку”. Він є справою справедливості і плодом любові».

«Законний самозахист може бути не лише правом, а й вагомим обов’язком того, хто відповідальний за життя інших. Захист загального добра вимагає, щоб протизаконний агресор знаходився поза можливістю шкодити».

Не чини перелюбу

Гріхи проти заповіді:

«Ви чули, що було сказано: “Не чини перелюбу”. А я кажу вам, що кожний, хто дивиться на жінку з пожаданням, той уже вчинив перелюб з нею у своєму серці» (Мт 5, 27-28).
Гріх перелюбу починається там, де є нехтування особою чеснот чистоти і вірності. Якщо людина сформувала у собі, як непорушний принцип життя, бажання жити у чистоті, бути вірною і зростати в любові до власного чоловіка/дружини, то всі зовнішні спокуси до гріха будуть розбиватися об цей принцип, як об скелю морські хвилі.
Але якщо в думках толерується бажання спізнати статевої насолоди, яка не є в згоді із Божим законом, то його слід сповідати і викорінювати. Гріховна думка – це зародок втіленого гріха.

  • Перелюб
  • Грішні бажання і думки, якщо вони рішуче не відкидаються;
  • Розлучення (у випадку довершеного шлюбу);
  • Непоміркована пожадливість еротичної насолоди; непомірковане задоволення статевої пожадливості;
  • Подружній онанізм;
  • Мастурбація;
  • Статеві акти в неприродній спосіб чи бажання такого способу статевих зносин;
  • Статевий зв’язок між вільними чоловіком та жінкою, які не є вінчані;
  • Вільний союз або життя на віру;
  • Виготовлення й поширення порнографії;
  • Перегляд порнографії;
  • Поширення інших чинників гріха розпусти: нескромного одягу, вульгарних пісень, сороміцьких танців, бесід;
  • Проституція;
  • Зґвалтування (вчинення насильницької статевої наруги над іншою особою);
  • Гомосексуальні статеві стосунки;
  • Статеве розбещення неповнолітніх;
  • Кровозмішання (статеві стосунки між родичами);
  • Статеві акти чи бажання статевого стосунку в непритаманний людині спосіб (з використанням тварин, публічних місць, тощо);
  • Вдавання до будь-якого із штучних методів запліднення з метою мати дитину.

«Дитина не є чимось належним, дитина – це Божий дар. Дитину не можна вважати предметом власності, до чого вело б визнання так званого “права на дитину”. У цій ділянці лише дитина має справжні права: право “бути плодом специфічного акту подружньої любові своїх батьків і право бути поважаною як особа від хвилини свого зачаття”».

Чеснотливий спосіб життя:
«Бог є любов. Він переживає в Собі таїнство єднання і любові. Створивши людство чоловіком і жінкою на Свій образ […], Бог виписав на ньому його покликання, а отже, здатність і належну відповідальність любові і єднання».
Любити – це найвище покликання людини.
Любити – це найголовніший обов’язок людини.
Любити – це величезна відповідальність.
Слід зазначити, що світське поняття “любити” нерідко включає гріховні значення цілком протилежні християнській чесноті любові.
Для того, щоб зростати у християнській любові, слід виховувати і плекати у собі чеснотичистоти,
вірності,
чесності у стосунку до любленої людини,
відчуття обов’язку перед нею
і відповідальності за неї.
Катехизм навчає, що статевий акт «здійснюється правдиво людським способом тільки тоді, коли становить невіддільну частину любові, якою чоловік і жінка цілковито себе зв’язують, аж до смерті».

Не кради

Гріхи проти заповіді:

  • Красти/вкрасти, ошукати когось;
  • Мати намір вкрасти, ошукати когось;
  • Переховувати крадене; співдіяти у непрямий спосіб у крадежі, допомагаючи злодієві;
  • Несправедливо брати/затримувати добро ближнього;
  • Чинити шкоду власності ближнього чи суспільній власності (вандалізм);
  • Обманювати у торгівлі;
  • Сплачувати невідповідно низьку зарплату;
  • Підвищувати ціни з метою отримання зиску на незнанні або нещасті інших;
  • Корупція;
  • Присвоєння і використання з приватною метою власності, яка належить підприємству чи суспільству;
  • Штучна зміна ціни товарів для власної вигоди, але зі шкодою для інших;
  • Погане, неякісне виконання роботи, за яку отримується заробітна плата;
  • Податкове шахрайство, шахрайство на аукціоні, тощо;
  • Підроблювання чеків, рахунків;
  • Марнотратство;
  • Витрати на тварин великих коштів, які могли б зменшити бідування людей;
  • Несправедливо зайняти чуже місце роботи;
  • Не віддати позичену або знайдену річ;
  • Недбало розпоряджатися церковним майном чи майном, призначеним для вдів, сиріт або на інші потреби соціального спрямування.

Для довершення покаяння вимагається вкрадене повернути власникові (можна в таємний спосіб). Якщо це неможливо, то його слід віддати як засіб для благодійних цілей.

Чеснотливий спосіб життя:

«Користуватися земними благами й плодами людської праці у справедливості і любові».

Вгамовувати прив’язання до матеріальних благ чеснотою поміркованості;

Чеснотою справедливості дати ближньому те, що йому належить;

Бути солідарними з нуждами потребуючих; ділитися тими багатствами, – чи то матеріальними, чи духовними, – які посідаємо і якими щедро обдарував Господь. Іншими словами, слід практикувати «справедливість і милосердя в управлінні земними благами й плодами земної праці».

Виконувати обов’язки своєї професійної діяльності сумлінно і якісно.

Не свідчи неправдиво на ближнього твого

Гріхи проти заповіді:

    • Свідчити фальшиво про іншого. Якщо це свідчення є публічним, гріх набирає особливої ваги;
    • Кривоприсяга – висловити під присягою фальшиве свідчення (обтяжуючий провину наслідок – засудження невинного або оправдання винного);
    • Нерозважно осуджувати (без достатніх підстав вірити у моральні вади людини);
    • Обмовляти, тобто без важливої причини виявляти вади і провини іншого перед людьми, які цього не знали;
    • Наклеп – це фальшива інформація морального змісту про іншу людину, яка шкодить її доброму імені.

Зло і підступність наклепу полягає в тому, що в окремих випадках він призводить до драматичних наслідків, суттєво впливаючи або навіть змінюючи життя чи надзвичайно важливі для постраждалої особи речі. Класичними прикладами тут є розбиття сім’ї чи створення перешкоди для укладення шлюбу; втрата посади чи звільнення з роботи і т.п.

    • Підлещування, підлабузництво, вислуговування.

Ці вчинки мають здатність утверджувати іншого у його злих вчинках або у фальшивості його поведінки. Це стає фундаментом виникнення соціальних пороків чи тяжких гріхів.

  • Дволикість;
  • Брехня.

«Будь-яка провина, вчинена проти справедливості і правди, зобов’язує до відшкодування. […] Це відшкодування, моральне чи іноді матеріальне, повинно бути пропорційним до завданої шкоди».

Чеснотливий спосіб життя:

Дбати про славу і добре ім’я ближнього. Говорити лише правду (або мовчати).

«Правдомовність дотримується золотої середини між тим, що повинно бути висловлене, і таємницею, яку треба зберегти: вона передбачає чесність і розсудливість».

«Особи, які обіймають відповідальні посади в органах преси, уже силою свого фаху зобов’язані, поширюючи інформацію, служити правді й не ображати любові. Вони повинні однаково старатися шанувати природу фактів та межі критичних суджень про людей. Вони мають уникати наклепів».

Не пожадай жінки ближнього твого

Гріхи проти заповіді:

«Ви чули, що було сказано: “Не чини перелюбу”. А я кажу вам, що кожний, хто дивиться на жінку з пожаданням, той уже вчинив перелюб з нею у своєму серці» (Мт 5, 27-28).

  • Мати/плекати бажання інтимної близькості із одруженим/одруженою.
Чеснотливий спосіб життя:
Дбати про чистоту свого серця, пильнуючи і відкидаючи всі бажання, помисли і думки, які суперечать християнському баченню любові.

Не пожадай власності ближнього твого

Гріхи проти заповіді:

  • Невпорядковані бажання заволодіти нечесним шляхом тим, що вже належить іншим або для інших призначене;
  • Жадібність;
  • Захланність.

Ось деякі приклади невпорядкованих гріховних бажань, наведені в катехизмі:
«Це […] торговці, які мріють про нестачу товару і зростання цін, журячись, що інші, крім них, купують і продають і тому вони не можуть купувати дешевше, а продавати дорожче; це ті, що прагнуть, щоб їхні ближні були в злиднях, аби мати з цього користь, продаючи їм або купуючи в них […]. Це лікарі, які хочуть, щоб люди хворіли; правники, які прагнуть мати багато […] справ і судових процесів […]».

Чеснотливий спосіб життя:

Щиро зичити добробуту (матеріального і будь-яких інших гараздів) всім людям, зокрема, родичам, сусідам, колегам по роботі, друзям.

Радіти успіхами ближніх.

 

Mercy_Image

Чужі гріхи

Людина не раз стає співучасницею гріховного зла інших осіб. Важливо уважно проаналізувати поданий нижче перелік так званих “чужих” гріхів, бо, – як батьки, керівники, вчителі, наставники, підлеглі, – люди нерідко, у більшій чи меншій мірі, приймають участь у вчиненні гріховних дій іншими й ширенні зла у суспільстві. Ось деякі “класичні” найбільш поширені випадки, коли це відбувається:

  • Гріх наказувати – наказувати іншому вчинити гріховну дію;
  • До гріха спонукати – спонукати іншого до гріховної дії;
  • Гріх радити – радити іншому вчинити гріховну дію;
  • Гріх дозволяти – дозволяти іншому вчинити гріховну дію;
  • У грісі помагати – допомагати іншому вчинити гріховну дію;
  • Не карати за гріх;
  • Гріх захищати – захищати іншого, який чинить гріховну дію;
  • Гріх хвалити – хвалити за вчинену гріховну дію;
  • Замовчувати гріх, не виявляти гріха.

Гріхи, що кличуть про помсту до неба

  • Зумисне вбивство людини;
  • Гріх содомський;
  • Кривда, завдана убогим, вдовам або сиротам;
  • Затримання заробітної плати.

Гріхи занедбання

Накінець, роблячи іспит сумління, є важливо пам’ятати, що грішити проти любові до Бога і до ближнього можна також і опущенням вчинків, дій чи обов’язків, виконання яких вимагала певна життєва ситуація. Це так звані гріхи занедбання. У житті родини чи у професійній діяльності ці провини проти любові і відповідальності нерідко стають причиною доволі серйозних або навіть трагічних наслідків.

 

Та якими тяжкими не були б хвороби нашої душі, Господь чекає на покаяння, є готовий у своєму безмежному милосерді простити й вилікувати будь-яку духовну рану, спричинену гріхом, і прийняти нас у свої обійми любові.

xr2