Історія Пресвятої Родини у Джублику на Закарпатті.

18834359_1879293588959209_858806969_n

Історія Пресвятої Родини у Джублику на Закарпатті.

 Автор книги:

Ієрмонах

Атанасій Чийпеш

 Джублик 2002-2004 р. Б.

 

 

 

 

Слава Ісусу Христу, нашому Спасителю!

 

Саме такими словами вчить нас вітатися наша небесна Ненька. І саме цими словами ми звертаємося до Вас, дорогі читачі та діти нашої Матері.

Сьогодні Ви тримаєте в своїх руках доповнену та виправлену книжечку “Історія Появи Пресвятої Родини”, в якій розповідається про те, що діється на нашій землі у зв’язку з появою Пресвятої Родини на Закарпатті, в урочищі Джублик. Тут коротко описані деякі з подій, які несуть у собі надприродній зміст подій під Джубликом та говорять нам про те, що ми не забуті, що наше життя має сенс. Адже саме задля нас приходить на нашу землю Пречиста Діва Марія, потім Її Син, Ісус Христос, та Її Обручник, Св. Йосиф, які хочуть дати людству ще одну надію на краще майбутнє, на щасливу теперішність та непроминаючу вічність у небесному Царств

 

 

 

 

 

 

НЕБЕСНИЙ ПЕРВОСВЯЩЕНИК

 ТА ЙОМУ ВІРНІ Й НЕВІРНІ ЛЮДИ

 НА ЗЕМЛІ

Вічний Син Божий в історичному часі прийняв людську природу. І так, в одній Божій, тобто в другій Особі Пресвятої Тройці, в часі Благовіщення засвітились дві природи: одна – вічна, Божа природа і друга – людська. Таким чином вічний Божий Син став Богочоловіком.

По Мойсеєвому закону були первосвященики і священики. Але в Новому Завіті вічний Господь установив нове священство на чолі з Первосвящеником-Богочоловіком – священиком повіки за чином Мелхіседека, „який возсів на небі по правиці престола величчя служителя святині і справжнього намету, що Господь спорудив, не чоловік” (Євр. 8, 1-2).

Цей вічний Первосвященик-Богочоловік перед 2002-ма роками появився на землі, де діяли земні Первосвященики вибраного Божого Ізраїльського народу. Ці земні первосвященики говорили про небесного Первосвященика, що він ніякий не авторитет, бо Він – Син бідних Йосифа й Марії, і ніде не вчився, а вони – вчені. Їм стискалося серце, що невчений Син Йосифа й Марії так мудро навчає, що за Ним ідуть і Його слухають все більше й більше тисяч народу, а їх, розумних „вчених і праведних”, разом з книжниками й фарисеями, обходять боком. Небесний Первосвященик говорив так мудро й переконливо, що „вчені” первосвященики й книжники не знали казати нічого, бо говорили нісенітниці.

Небесний Первосвященик прийшов до свого вибраного народу, як Месія, як світло, що просвічує кожну людину. Це світло „прийшло до своїх, а свої Його не прийняли” (Ів. 1, 11). Не прийняли Його провідники вибраного, Божого народу, які повинні Його були прийняти першими. Ці передовики настільки передали себе сатані, що гірше й неможливо. Вони рішили свого Месію замучити страшною смертю, хоч поганин Пилат, обмиваючи руки, не знаходив у Ісусі жодної вини. Однак, це був Божий допуст, бо тільки небесний Первосвященик приніс себе самого в жертву за спасіння всіх людей, які хочуть спастися. За всіх людей, без вийнятку. Це є безконечна Божа любов і милосердя. Однак, не всі спасуться, бо не мало людей скоріше підуть за сатаною, а не за Божим милосердям, вважаючи недобре за добре.

Тепер подумаймо за Божий престол там, аж на сьомому небі. Там, на Божому престолі, дві особи з людським, воскреслим, тобто духовним тілом (І Кор. 15, 44).

Для духовного тіла не існує матеріальна перегорода. Воскреслий Ісус Христос пройшов через закриті двері. Ту саму прикмету духовного тіла має й воскресле тіло Божої Матері.

Після свого вознесіння, будучи на Божому Престолі, небесний Первосвященик разом зі Своєю Матір’ю, найперше піклується про Свою Церкву, яку заснував на землі ще перед Своїми страстями, єдиною і святою аж до кінця віків, будучи на Божому Престолі й невидимо на землі. Отже, Ісус Христос заснував тільки єдину Церкву. Окрім єдиної Христової Церкви не можуть існувати жодні інші церкви. Від Бога тільки одна Церква, а все інше – людська видумка. Церква Христова заснована на скалі, на камені, щоб пекельні сили її не перемогли. Скалою-Петром Силою Божою стався Симон. Божа сила з нестійкої людини зробила скелю.

Церкву Божу потрібно було встановити через одного Апостола. Це зрозуміла річ і людським міркуванням. Де сам Петро і його Наслідники, з ключами Царства Божого, там, до кінця віків, існує єдина Христова Церква. Ключі Царства Божого означають особисту непомильність у справах віри й моралі. Це все важливо підкреслювати, бо останнім часом появляються одна чи друга „церква”, покликуючись на застарілість єдиної Божої Церкви. Хтось, один чи другий, згіршуються з того, що Юда був не тільки між Христовими Апостолами, але були, є й будуть юди і у Христовій Церкві. Таких юдів Бог допускає, щоб щирі Христові вірні не згіршувались, а все більше й більше утверджувались у правдивій Божій вірі.

Цікаво, що ті, які виступають проти єдиної Божої Церкви, підбирають різні стихи зі Святого Письма і завжди обходять той стих, яким Ісус Христос утверджує єдину Божу Церкву (Мат. 16, 17-19) з її видимим знаком: Апостолом Петром і його Наслідником, аж до самого кінця віку.

Ще будучи на землі небесний первосвященик – Ісус Христос, потішив усіх своїх вірних такими словами: „Істинно кажу вам ще раз, коли двоє з вас згодяться на землі просити, що б там не було, воно буде дано їм моїм Отцем Небесним; бо де двоє або троє зібрані в моє ім’я, там Я серед них” (Мат. 18, 19-20).

Дуже цікаво й приємно, що через Христову обіцянку, після зібрання двох-трьох, іноді збираються тисячі й тисячі. Звичайно, де Ісус появляється двом-трьом та й незчисленним тисячам невидимо, там присутня й Божа Мати, яка, зазвичай дітям, появляється видимо. У той час інколи дітям, а навіть можливо й комусь зі старших, появляється Ісус Христос, Святий Йосиф чи ще хтось зі Святих.

Тим часом говориться, що, крім Божої Матері, дітям появився й Ісус Христос. Присутні просили дітей, щоб запитали Божу Матір, чи може Ісус появитися усім. Діти відповіли, що Мати Божа сказала: „Коли всі будуть бачити Ісуса, тоді вже буде кінець світу!” Ніяк не можна твердити, що такі слова діти могли сказати самі від себе.

Уявім собі таку картину: на якесь місце, що не дуже й відоме, сходяться, з’їжджаються вірні Божої віри з усіх областей. Вони йдуть молитися в Божій вірі, вимолити собі відповідні Божі ласки. Вони з’їжджаються в Божій вірі тисячами й тисячами без всякого запрошення й агітації. Вони вірять словам небесного Первосвященика, що де двоє-троє, там і Він, і Його Мати. Тілесними очима не бачать, але бачать очима живої віри. Вони моляться разом з небесним Первосвящеником і Його Матір’ю. Трепетно бажають сповідатися й причащатися. Яка в цьому випадку може бути позиція земного Первосвященика? Чи можна знайти якусь підставу, щоб земний Первосвященик прийшов і розганяв вірних, не дозволяв молитись по своїх церквах і там сповідатись? Чи можна знайти якусь підставу, щоб земний Первосвященик забороняв священикам йти молитись з небесним Первосвящеником та тисячами вірних, які своєю спільною молитвою представляють весь народ і своєю спільною молитвою утверджують християнську духовність та християнську свідомість усього народу?

Перед двома місяцями стався такий кричущий випадок. Священик-протиукраїнець, один з декілька закарпатських протиукраїнців, поїхав до земного первосвященика і сказав йому, що з тисячами вірних людей моляться священики, які є „українськими націоналістами”. Добре було б, якби він дістав від земного первосвященика письмовий дозвіл, щоб з вірними молився він, а не „українські націоналісти”, щоб каплицю будував він, бо те місце, де вірники сходяться молитись, належить до території його парафії. Однак, та письмова постанова йому нічого не допомогла. Тоді від земного первосвященика вийшла інша письмова постанова, а саме: звернення до районної та сільської влади, щоб заборонити будувати каплицю й заборонити священикам молитися разом з вірниками. Оскільки ця постанова носила протицерковний і протиукраїнський характер, вона не мала ні юридичної, ані моральної сили. Державна влада не підкоряється церковній і та не рішилася відмінити свій попередній дозвіл будувати каплицю. Церковна влада має право дати дозвіл будувати церковну споруду, але в жодних канонах не є написано, що церковна влада може заборонити будівництво церковної споруди. Так поступали тільки безбожні більшовики.

Коли особи, які й Богу моляться, виступають проти будівництва каплиці, в той час, через Боже надхніння, якому не мішає й ширина моря, в Америці озвались віруючі люди, які частково спонсорують будівництво каплиці Матері Божої.

Одного разу представник служби громадського порядку запитав: „Як це сталось, що на таке дуже маловідоме місце сходиться стільки народу?” Йому було сказано: „Якщо те, що люди сходяться молитись, порушує громадський порядок, то громадський порядок можна берегти й автоматами”. На це він сказав: „Розганяти людей, які моляться, автоматами, це вже було б великим порушенням порядку у вільній, незалежній державі”.

Ізраїльські первосвященики домоглися смерті небесного Первосвященика, бо вони, „вчені, святі й праведні”, керувались сатанинською завистю й ненавистю до „Сина Йосифа й Марії”, за яким, „бідним, невченим”, ішли тисячі народу, а за ними, „вченими й правдивими”, не йшли.

 

  1. 11. 2002 р. Б.

Єпископ Іван Маргітич

 

Об’явлення Пресвятої Родини

 

Усе розпочалося після обіду в передсвятковий день Успіння Пресвятої Богородиці на узліссі між селами Вільхівка і Нижнє Болотне Іршавського району на Закарпатті.

Дві сусідські дівчинки на прохання батьків пішли в урочище під Джублик до джерела по воду. Здавна ця вода вважалася найкращою в окрузі. Тому і приходили набирати її з довколишніх сіл для пиття та приготування їжі. Того дня, 27 серпня 2002-го року, Оленка Куруц (10-ти років) та Мар’янка Кобаль (9-ти років) прийшли під Джублик. Набираючи воду, Оленка озирнулася й побачила позаду Мар’янки чудову дівчину.

– Дивися, хтось позаду тебе стоїть, – сказала вона подружці.

Та оглянулася, але нікого не побачила.

– Чого обманюєш? – відповіла Мар’янка Оленці й продовжувала набирати воду.

Минуло кілька хвилин і лише тоді Мар’янка також побачила молоду красиву пані. Діти спочатку налякалися, думаючи, що бачать якусь, як вони висловилися, ворожку. Але пані нічого їм не говорила – тільки спостерігала за ними. Стояла вона на хмаринці, котра не торкалася землі, і була всіяна чудовими живими квітами. Світло-білий одяг, у який була вона зодягнута, був підперезаний блакитним поясом. На голові мала білу накидку. Коли діти, набравши води, пішли від джерела, особа, яку вони бачили, мовчки попливла за ними на хмарині, супроводжуючи їх аж до села.

Діти розповіли вдома про побачене, але батьки не повірили, дорікнувши дітям, що, мовляв, поначитувалися книжок і через те їм тепер щось привиджується. Але все ж таки батько Мар’янки, священик о. Петро Кобаль, зауважив, якщо знову побачать ту особу на хмаринці, то щоб перехрестили її й себе.

Того ж таки вечора дівчатка пішли до дитячого садка за Оленчиною сестричкою і знову побачили ту саму пані на хмарині, яка тепер невідступно супроводжувала їх у дорозі. Діти перехрестили її, як учив о. Петро, світла пані посміхнулася у відповідь і перехрестилася. Тоді дівчата зважилися запитати її, хто вона така. У відповідь почули дві назви: одна дівчина почула, що звати цю пані “Пресвята Діва”, а друга – “Пречиста Діва Марія”.

Повертаючись із дитячого садка, діти знову побачили цю світлу Особу. На цей раз свята Особа вже супроводжувала їх у товаристві двох Ангелів. Один із них був високий на зріст, а другий – менший. Уже пізніше, коли дівчата розмовляли з Пречистою Дівою і розпитували про цей перший день зустрічі з Нею, Вона пояснила, що тоді був іще один, третій, малий Ангел, і що ці малі Ангели – це Ангели-Хоронителі дітей, а більший – Архангел Михаїл, покровитель їхньої парохіальної церкви в с. Нижнє Болотне.

Цього разу діти поцікавилися у Пречистої Діви, чого Вона прийшла до них, і почули відповідь: “Я прийшла допомогти відновити авторитет священиків у народі, об’єднати Церкву та поєднати роз’єднаний народ. Скажіть своїм батькам, щоб вони разом із вами йшли молитися до Джублика”.

Батьки поволі почали прислухатися до слів дітей та вірити їм. Отець Петро спочатку вагався, чи йти на місце появи, однак послав із дітьми свою дружину, проте на третій день все ж таки зважився: пішов, ніби по гриби, у спортивному одязі та футболці, щоб не привертати до себе уваги цікавих поглядів, мовляв, що священик робить із дітьми в лісі і чому вони моляться саме там.

Дівчатка продовжували бачити Пресвяту Богородицю, хоч ніхто інший Її не бачив, і казали, що вони бачать Матінку Божу!

Саме в цей час мати Оленки раптово захворіла. Довгий час лікарі не в силі були їй чим-небудь зарадити. Вона буквально згасала на очах. Лише її віра в допомогу Матері Божої та молитва священика раптово зцілили жінку. Недуга пропала без лікарської допомоги, як і з’явилася.

А Пречиста просить о. Петра через дітей повідомити церковну владу про факт Її появи. На його запитання, кому, в першу чергу, дати про це знати, дівчатка почули відповідь: „Старенькому владиці владиці Маргітичу” (тодішній єпископ-синкел для українців греко-католиків Закарпаття).

Після деяких вагань о. Петро поїхав до єпископа і розповів йому про те, що говорили діти. Вислухавши його розповідь, Владика лише запитав:

“А що Ви, отче, думаєте відносно цього?”

Той відповів:

– Я вірю, що це Мати Божа!

– Тоді їдьмо! – відповів єпископ і почав готувати все необхідне, щоби після розмови з дітьми, якщо буде така потреба, відправити на місці появи Службу Божу.

Єпископ довго розмовляв із дівчатами, випитуючи про обставини першого видіння та про все, що Пречиста їм казала. Потім запитав:

  • А зараз ви Її бачите?

Вони відповіли:

– Так.

– Тоді спитайте Її, який буде знак, що це саме Пречисту Діву Марію ви бачите, а не когось іншого.

– Найбільшим знаком, що це Пречиста Діва Марія, буде те, що люди будуть самі приходити на це місце молитися”, – переказали діти слова Богородиці.

Саме в цей час єпископ побачив, як із усіх сторін до місця появи йдуть святково одягнені люди, і полегшено зітхнув. А селом пролетіла звістка, що владика розмовляє з дітьми, які бачать Матір Божу, і зараз буде Служба Божа. Залишивши всі домашні справи, люди спішили до лісу, до Джублика, на цю радісну подію. Довкола відчувався піднесений настрій, хоч не бракувало також і тих, хто сміявся з цього.

І цей день – субота, 31-го серпня 2002-го року, став днем, коли вперше в урочищі Джублик було відправлено Службу Божу. Від цього дня тут почалися щоденні Богослужіння і тисячі людей пішли за покликом Матері Божої до Святих Тайн Сповіді та Причастя.

У неділю, 1-го вересня, після Служби Божої, бажаючи ще раз переконатися в правдивості появи Матері Божої, о. Петро Кобаль та о. Атанасій Чийпеш молилися разом із дітьми вервицю на місці появи. Десь на початку другого десятку вервиці діти знову мали видіння. Тоді священики попросили їх покропити те, що бачать, освяченою водою. За словами дітей, видіння не зникло – лише радісно посміхнулось й зробило на собі знак Святого Хреста, дякуючи їм.

Від цієї хвилини діти щодня почали спілкуватися з Пресвятою Богородицею.

Минуло декілька тижнів, і вони побачили біля престолу, на місці появи, під час Служби Божої ще одну постать. Першою Її, за словами дітей, знову побачила Оленка. Вона звернула на це увагу подруги, і через певну мить Мар’янка також починає розрізняти невиразні контури особи, які поступово вимальовуються в чітку постать людини.

– Мамо, біля владики (преосвященного Івана Маргітича) ще хтось є! – зашепотіла з переляку Мар’янка.

– Дивися уважно, дитино, як він виглядає, – сказала п. Ганна доньці.

– То високий чоловік, у нього гарне каштанове хвилясте волосся аж до плечей, невеличка борода і дуже гарне обличчя.

– А в що він одягнутий? – запитала п. Ганна дівчат.

– На ньому синя накидка, з-під якої видно сніжно-білий одяг і червону сорочку. Але ми його повністю не бачимо. Його ноги по коліна в хмарі, на якій Він стоїть, а на руках видно сліди від цвяхів.

– То Ісус! Матінко Божа, це Твій Син?! Запитайте, діти, чи це Син Пречистої Діви, – попросила мати Мар’янки.

– Вона підтвердила, що це дійсно Ісус Христос, – відповіла Оленка.

– А що Він робить?

– Стоїть, молиться, відправляючи Службу Божу, як і священики. Одночасно з ними виконує всі жести.

Через декілька днів після цього нова благодать неба відвідала цю Богом вибрану землю.

Ранком 21 вересня 2002-го року, в день народження Пресвятої Богородиці, отці Петро та Атанасій домовилися піти до монастиря в с. Імстичево на відпустові Богослужіння, а вже після обіду відправити на місці появи Пресвятої Богородиці Службу Божу. Перед від’їздом до монастиря на Богослужіння в хаті о. Петра, як завжди, говорили про події, пов’язані з появою Пречистої та її Сина під Джубликом. Якраз тоді кимось із отців уперше було сказано:

– Хто знає, чи не стане наш “Джублик” місцем появи цілої Пресвятої Родини, щоб людству нагадати велику вартість сім’ї в очах Божих!

Коли отці вже від’їжджали, то п. Ганна, мама Мар’янки, пообіцяла, що поки ті приїдуть, то вони зроблять так, як просила Мати Божа, – помоляться сім Вервиць.

Повернувшись з Імстичівського монастиря, отці були зустрінуті радісним повідомленням:

– Ваші слова сповняються! Під час молитви до нас прийшов св. Йосиф!

Згідно опису дітей він був одягнений у коричневий одяг, в одній руці мав високу палицю, а в іншій тримав білу лілею. Однак ще цілий тиждень отці мовчали, нічого не згадуючи про прихід Обручника Пречистої, бо сумнівалися, чи він (тобто цей прихід) дійсно правдивий.

Саме в той час знову й знову вони силкувалися перевіряти щирість дівчат-візіонерок, говорячи, що за вигадку Господь може їх покарати, проте подруги стверджували своє:

– Навіть, якщо й помремо, ми все одно бачили й бачимо Пречисту Діву Марію, Ісуса та Йосифа!

І це найбільше дивує: звичайні діти – бігають, граються, деколи сваряться, рідко коли на одному місці засиджуються довше 10-15 хвилин, а в цьому випадку така непохитність. Тут, під Джубликом, настає дійсно велике відродження віри в Ісуса Христа, Пречисту Діву Марію та Її Обручника.

У той час уже зусібіч поширюються різні чутки про психічну недугу дівчат, про фальсифікацію та вигадки священиків, які там моляться, і таке інше.

Навіть ті, які ніби погоджуються, що дійсно Мати Божа з’явилася, відразу роблять різні закиди:

– Чому ж тоді Її не слухають ті, хто там молиться? Адже Вона просила побудувати невеличку дерев’яну капличку, а там уже копають фундамент під будівництво кам’яної. За такий великий непослух Пречистій вони ще будуть покарані!

А Вона, Пречиста, дає простеньке пояснення устами людей, які приходять молитися на місце Її появи:

– Та ж дерев’яна капличка вже стоїть! У ній, поки будуватиметься велика каплиця на місці першої появи, відправлятимуться Богослужіння. А потім її можна буде розібрати.

Другий закид:

– Ми чули, що вся Пресвята Родина під час Служби Божої приступає до Святого Причастя! Це неможливо! Про це нікому не потрібно навіть згадувати, бо нас засміють!

І знову спокійна впевнена відповідь нашої Небесної Покровительки через дітей:

– Це дійсна істина – її не потрібно приховувати. Ми з моїм Обручником, св. Йосифом, кожного дня приймаємо Тіло й Кров Мого Сина у Пресвятій Тайні Євхаристії, а Ісус споживає під час Св. Причастя хліб і воду.

Тут хочемо пояснити читачам, що від перших днів появи, як тільки почали відбуватися Богослужіння під Джубликом, спочатку сама Пресвята Діва, потім її Син Ісус, а пізніше вже і св. Йосиф завжди беруть повну участь у Св. Літургії.  А коли священик іде причащати людей, поруч із ним ідуть всі три Святі Особи і кожна з Них благословляє Своєю Чашею того, хто приймає Пресвяту Євхаристію.

Ну і третій камінь спотикання, через який не дуже хочуть приймати Появу Пресвятої Родини:

– Чому Мати Божа просить ставити в новій каплиці круглий Престол? Що це таке? А як наша традиція?!

На цей закид Пречиста мовчить, а, нині покійний, преосвященний владика Іван Маргітич жартома відповів:

–  Щоб священики не чіплялися за кути Престолу!

А пояснення цього задуму Пречистої дав о. Петро, який сказав:

– Віддавна існує традиція, що саме за круглим столом вирішуються всі найважливіші питання людства – укладення мирних договорів, утворення різних союзів і таке інше. Напевно і тут Мати Божа хоче започаткувати об’єднання наших християнських Церков різних конфесій. А отже, цей Престол повинен стати символом об’єднання та рівноправності всіх християн.

Пречиста ж Діва каже, що Вона хоче, щоб у каплиці Пресвятої Родини був саме круглий Престол, а чому не пояснює. Така є Її воля.

Що притаманне цьому об’явленню, яке зараз існує під Джубликом у нас, в Україні, так це те, що межа між реальним і духовним світом у наших двох візіонерок, тобто Оленки та Мар’янки, взагалі відсутня.

Досить часто дівчата бачили, як під час Служби Божої, коли читається Святе Євангеліє, зі Святої книги вилітали три голуби. І то завжди тільки три – ні більше, ані менше. Коли о. Атанасій уперше запитав в Оленки, що означає це їхнє видіння, вона з дитячою наївністю відповіла:

– Як, хіба ви не знаєте? А як хрестимося? В ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа!

Коли запитали дітей, чому не всі можуть бачити те, що вони бачать, почули:

– Не можуть зараз усі побачити Ісуса, тому що це можна буде зробити лише при кінці світу! А це ще не кінець.

Звичайно, такі надзвичайно прості відповіді навіть трохи шокують. Але це лише ще раз засвідчило наявність дару мудрості в дітей , якого не може мати жоден із їхніх однолітків, та й рідко хто з дорослих.

Коли священики цікавилися тим, як Ісус може приймати Причастя разом із Своєю Матір’ю та св. Йосифом, то знову лунала проста відповідь:

– А Ісус ніколи не приймає Св. Причастя так само, як ми. Він не може приймати своє Тіло. Під час Причастя Він приймає хліб і воду, а причащаються Його Тілом Марія та Йосиф.

Одного разу після Служби Божої дівчата сказали, що поруч із Пречистою під час Богослужіння було четверо гостей із неба – четверо дітей. Коли їх спитали, що це були за діти, Пресвята Діва відповіла устами візіонерок:

– Це діти, які бачили раніше Матір Божу у Люрді та Фатімі. Вона каже, що і ми також будемо разом із цими дітьми, – стверджували дівчатка.

Цікавим є той факт, що наступного дня Оленка, згідно з її словами, вже бачила також поруч із цими чотирма гостями з неба також себе і Мар’янку. Як вона казала:

– Мене було дві і Мар’яни – теж.

На жаль, Мар’янка каже, що вона цього не бачила.

Досить часто (майже кожного тижня), згідно зі словами Оленки, вона бачила під час Служби Божої також трьох Ангелів над Престолом: середній – більший, інші два – трохи менші. Як і під час першого дня появи Матері Божої, так і зараз, два менші – це Ангели-хоронителі візіонерок, а більший – Архангел Михаїл. Саме в цей час Оленка, згідно з її розповідями, впродовж двох днів під час Служби Божої бачила життя Пресвятої Богородиці. Під час цих Богослужінь у неї з очей постійно текли сльози, і вона нічого довкола себе не бачила.

Життя наших візіонерок переповнене надзвичайними видіннями, хоч жодного разу, від часу першого видіння, ніколи не було такого випадку в їх житті, щоб вони впадали в забуття, відключаючись від довколишнього світу. Вони завжди були і залишаються лише звичайними дітьми, в яких, якщо не брати до уваги спілкування з Пречистою Дівою, немає нічого надзвичайного. Це, деколи, дуже розчаровує прочан, які розпочали навідуватися до місця Появи й очікують надприродних речей, як від дітей, так і від місця Появи.

Впродовж трьох місяців діти наполягали на тім, що Пресвята Діва пропонує їхати до Риму на зустріч зі Святішим Отцем. Звичайно, батьки прислухалися до слів дітей, однак можливості відразу поїхати до Апостольської Столиці не було, оскільки потрібно було отримати запрошення та відкрити візи на в’їзд до Євросоюзу. Та все це стало можливим завдяки допомозі преосвященного Івана Маргітича.

Група з десяти осіб поїхала до Києва на співбесіду в німецьке посольство, де повинні були відкрити візи. Саме там раптово група досить чітко відчула біля себе присутність Пресвятої Родини. Звичайно, всі були змучені поїздкою до Києва, оскільки їхали всю попередню ніч. Там, стоячи в черзі до віконця, за яким сидів представник посольства, всі поволі почали молитися. Цікаво було спостерігати, як нізвідки у всіх з’явилися в руках вервички і як уста почали шепотіти молитви. Звичайно, серця всіх були переповнені сумнівами та надіями на отримання віз, оскільки було відомо, що більша частина тих людей, які очікують відкриття віз, можуть їх не отримати. І от коли наші майбутні паломники до Святішого Отця молилися Вервицю, то раптом відчули запах кадила.

  • Чути запах “Джублика”! – загомоніли вони з радістю.
  • Отже, все буде добре!

І дійсно, всі отримують дозвіл на в’їзд до Євросоюзу, і на поїздку до Риму зокрема. Однак все ж таки, хоч і їдуть до Риму, не мають жодної домовленості ані про влаштування зустрічі зі Святішим Отцем, ані про місце проживання в Римі. Мають тільки один телефонний номер до владики Романа Даниляка, із яким раніше ніколи не зустрічалися і не розмовляли.

Але найбільш вражаючою у всій цій підготовці до поїздки була віра преосвященного Івана Маргітича. Коли він почув з уст о. Петра, що Пречиста хоче, щоб і він їхав до Риму, то, не дивлячись ні на похилий вік, ні на свій немічний стан, ні хвилини не вагається, а приймає це як належне та готується до поїздки.

У п’ятницю, 28 листопада 2002-го року, група прочан, яка складалася з десяти осіб, виїжджає до Риму. До складу групи входять: преосвященний Іван Маргітич, о. Петро Кобаль, о. Атанасій Чийпеш, візіонерки Оленка та Мар’янка, їхні матері Ганна Кобаль та Галина Куруц, два водії, які вирішили стати спонсорами їхньої поїздки до Риму і всю її оплатити, п. Петро Грицай, п. Роман і десятий член цієї групи п. Іван.

Поїздка до Риму тривала майже три доби.

Перед самим Римом прочани зателефонували до преосвященного Романа Даниляка, номер телефону якого перед від’їздом з України отримали від редактора видавництва “Добра книжка” Романа Брезіцького, який сам запропонував зупинитися у нього на весь період їхнього перебування у Римі. Звичайно, вони погодилися, бо ні з ким більше не мали якихось конкретних розмов про місце перебування у столиці. Та і Пресвята Діва, за словами дітей, сказала, що це один з Її вірних синів і вона буде рада, якщо вони з ним зустрінуться.

Під вечір третього дня вони нарешті зустрілися з преосвященним Романом. Після знайомства владика Іван Маргітич запитав, чи можна було б відправити Службу Божу – саме вона і стала першим їх благословенням на римській землі.

Оскільки поїздка паломників відбувалася без жодних домовленостей про зустріч зі Святішим Отцем у Римі, то дві з половиною доби вони очікували повідомлення, яке могло б підтвердити їхні надії на те, що дійсно Пресвята Родина все передбачила, коли Мати Божа запропонувала їм їхати до Риму. І сподівання не залишилися марними. Саме преосвященний Роман Даниляк знайшов можливість домовитися про зустріч зі Святішим Отцем на загальній аудієнції, яка відбувається щосереди.

4 грудня 2002 року діти, які бачать Пресвяту Родину і ті, хто їх супроводжував, пішли на загальну аудієнцію зі Святішим Отцем Іваном Павлом II. І все ж таки, хоч радості прочан не було меж, десь у глибині душі були розчарування і надія водночас: розчарування, що це не буде особиста зустріч, і надія на те, що неможливе стане реальністю, про яку говорила Мати Божа.

Зайнявши свої місця в залі, де відбувалася загальна аудієнція, паломники з нетерпінням очікували на появу Івана Павла II на подіумі. І це сталося. Саме цього дня Святіший Отець оснував свою науку, яку виголосив перед тисячами вірних, на П’ятдесятому Псалмі, який Пречиста Діва вже в перші дні Своєї появи під Джубликом сказала молитися на початку Вервиці.

Звичайно, що цей збіг наші паломники пізніше пояснювали для себе, як прямий доказ правдивості появи Пресвятої Родини. А зараз слухали науку, збагнувши лише половину зі сказаного, оскільки не розуміли мови, якою її було виголошено.

Після закінчення цієї науки Святіший Отець розпочав привітання паломників із різних країн світу, що приїхали на цю зустріч, їхніми мовами. Яким великим було здивування наших прочан, коли вони почули привітання, звернене до них рідною, українською, мовою! Текст цього Апостольського привітання звучав так:

 

“Щиро вітаю українських паломників!

Мої дорогі, дякую вам за візит і, випрошуючи для вас і ваших рідних постійної Божої допомоги, від щирого серця висловлюю Вам особливе Апостольське Благословення, яке поширюю також на весь український народ.

Слава Ісусу Христу!”

 

Це привітання настільки їх піднесло в дусі, що вони вмить забули про всі сумніви та негаразди, які час від часу супроводжували їхню поїздку. Піднісши високо над головами український прапор, який перед тим їм дав п. Володимир (родом із Коломиї), вони почали ним вимахувати та скандувати: „Україна любить Папу!”

Проте ця зустріч ще не була завершена. Через декілька хвилин до них підійшов представник українських журналістів у Ватикані, який допоміг організувати цю зустріч і повідомив, що Святіший Отець запрошує їх на сцену до себе. Радості не було меж. Вони змогли зустрітися з тим, до кого їх скерувала Пресвята Богородиця. А дівчата-візіонерки зуміли особисто вручити Йому дарунок з України: хліб із сіллю та ікону Пресвятої Діви.

Під час цієї зустрічі Святіший Отець пообіцяв преосвященному Владиці Івану Маргітичу, що в найближчий час до урочища Джублик буде направлена з Ватикану комісія, щоб дослідити правдивість появи Пресвятої Родини.

А наші візіонерки тим часом, за їхніми словами, бачили, як над Святішим Отцем весь час перебувала Пресвята Родина – Ісус, Марія та Йосиф, яка разом із ним благословила тих паломників, що цього дня зібралися на зустріч із Святішим Отцем.

Наступного дня група наших паломників розділилася – один автомобіль поїхав в Україну, а другий, із преосвященним Іваном та о. Петром, попрямував до Люрду.

Коли перша група приїхала додому, то радості тих, що брали участь у недільній Літургії під Джубликом, не було меж. Тож і не дивно, що заздрість і злість сатани ще більше заповзялися поділити людей.

Буквально того ж дня, у неділю ввечері, о. Атанасій потрапляє в автопригоду. Сім’ї наших візіонерок також поглинуті внутрішніми непорозуміннями та ворожнечею. Здається, пекло повстало проти них.

Але й тут Боже милосердя безмежно велике. Як пізніше виявиться, згідно зі словами Матері Божої, які передали Оленка та Мар’янка, вся справа з аварією була ретельно спланована ворогами Появи Пресвятої Родини; а сім’ї знову починають знаходити спільну мову.

На місці Появи також відбуваються зміни. У переддень Різдва Ісуса Христа діти бачать, що Пречиста Діва перестає кадити під час Богослужінь Престол і народ, а починає це робити Св. Йосиф, Вона ж появляється з Ісусом-Дитиною на руках.

А в надвечір’я Богоявлення наші візіонерки побачили перед собою під час Служби Божої, як вони це описують, широку воду, а посеред води – Ісуса та Івана Хрестителя, який Його хрестить, і ще чотирьох чоловіків на березі ріки.

Отже, Пресвята Родина ще раз дає зрозуміти, що Вона з нами впродовж усього Церковного Року зі всіма його святами.

 

Усе розпочалося в суботу 8-го березня о 20-ій годині.

У церквах уже давно було відправлено недільну Вечірню. У житті “Джублика” все йшло за звичаєм. Нічого виняткового, що заповідало б якісь зміни в поведінці Оленки та Мар’янки або в житті “Джублика”.

Після Служби Божої всі розійшлися по своїх домівках. Тільки пізніше прийшло семеро дітей разом з Оленкою, щоби помолитися біля дуба, на місці, де вперше з’явилася Пресвята Богородиця.

Під час молитви Оленка запитала інших дітей, чи вони хочуть поцілувати руку і стопи Пречистої Діви Марії. Ті виявили свою згоду. І тоді удостоїлися цієї ласки. Звичайно, що вони не бачили тієї Особи, яку цілували, відчуваючи, за їхніми словами, лише велике тепло звідти, де Оленка казала їм цілувати.

Після цього вони всі побачили на стіні каплиці постать Архангела Михаїла. Сама ж Оленка, згідно її слів, вперше відчула дивний біль рук, ніг, серця та голови. Однак своїх болів вона нікому не виявила.

Коли вони після молитви поверталися додому, то через увесь ліс їх супроводжувало дивне світло. Вони бачили дорогу перед собою так чітко, немовби це був день. Тільки тоді, коли вони наблизилися до першої хати села і на дорозі відбилося від будинку електричне світло, те сяйво, що їх супроводжувало, поступово зникло.

У неділю, як завжди, було дві Служби Божі, багато народу приступило до Святих Тайн Сповіді та Євхаристії. Оленка і Мар’янка розповідали, що Ісус, Марія та Йосиф були надзвичайно гарними. Вони ще не бачили Їх такими прекрасними. На прохання описати Святі Особи вони відповіли, що це неможливо.

Увечері знову восьмеро дітей пішло молитися до дуба. На цей раз Оленка покликала також із собою і Мар’янку. Їй вона аргументувала те, щоби йшла молитися разом із ними, такими словами:

  • Ходи, не пожалієш!

Під час молитви Оленка знову запропонувала всім поцілувати руку і стопи Пречистої. Сама ж вона, згідно з її розповіддю, удостоїлася поцілувати не тільки руку нашої Небесної Неньки, але також і стопи Ісуса Христа. Потім вона запитала дітей, чи хочуть вони всі відчути рани Ісуса. Діти погодилися і почали відчувати болі рук. У цей же час усі вони побачили трохи далі в лісі Тайну Вечерю. Вони бачили, як за столом сидить дванадцять Апостолів і Спаситель, а з боків стоять два Ангели. Деякі з дітей сумнівалися, що вони дійсно це бачать. Тоді Оленка дорікнула їм, що хоч і бачать, але не вірять своїм власним очам.

Через декілька хвилин після цього Оленка раптом упала без свідомості на землю. Діти перелякалися і хотіли покликати когось на допомогу, але візіонерка опритомніла та почала плакати і просити, щоб вони нікому нічого не казали. Однак за хвилину вона вже знову лежала на землі без свідомості, розкинувши руки по сторонах так, немов була розіп’ята.

Разом із дівчатами був на молитві також і один хлопчина. Він, хоч і був дуже переляканий, однак підняв Оленку із землі і так тримав її попід руки. Та вона вже не мала сили стояти, тільки, прийшовши до свідомості, знову заплакала і попросила, щоб нікому нічого не говорили. Але на цей раз діти її вже не послухали, а пішли в напрямку кіоску, який стоїть на території Джублика, щоб покликати на допомогу сторожа, що був неподалік.

Саме в цей час до Джублика під’їхав о. Атанасій.

Він відразу звернув увагу на перелякані обличчя дітей і запитав, що сталося. Ті йому розповіли, що дівчинка зомліла, а потім почала дуже плакати і вже нікуди не хоче йти від місця, на якому вперше побачила Матір Божу 27 серпня 2002-го року. Тоді отець поспішно пішов услід за дітьми і, взявши Оленку попід руки, тримав її, щоб та знов не впала. На питання отця, що з нею, вона нічого не відповідала, тільки плакала. Тоді він її запитав чи в неї щось болить, і вона ствердно кивнула головою.

  • Що ж тебе болить, дитино? – запитав він.

Та вона не змогла нічого відповісти тільки жестами рук показала на ноги, руки, груди і голову.

  • Це тебе болять ноги, руки, серце й голова? – перепитав він.
  • Так, – хитнула вона головою.
  • Це що, рани Ісуса Христа? – знову запитав отець.

Дитина ствердно кивнула головою. О. Атанасій стривожився, не знаючи, що далі робити. Частина дітей плакала, інші мали переляканий вигляд. Здавалося, сама атмосфера наповнена тривогою і болем.

Коли отець запитав, що сталося, то вони навперебій почали розповідати йому про те, що бачили і що відбувалося з ними під час молитви.

Довгий час Оленка стверджувала, що не може цього вечора йти додому. Казала, що Ісус хоче, щоб вона була цілу ніч під Джубликом разом із Ним. Тоді о. Атанасій підвів її до джерела і дав випити води, сподіваючись, що вона оговтається. Однак вона продовжувала плакати і нікуди не хотіла йти. Отець взяв води і змочив їй чоло та руки, однак ніякого сліду на покращення стану дитини не було. Тоді він сказав до неї:

  • Проси Ісуса, щоб Він відпустив Тебе додому, бо ж треба трохи й поспати. Нам завтра зранку потрібно їхати до Львова.

Дитина трохи помолилася, і отець знову запитав:

  • Що каже Ісус, відпускає тебе додому?

Вона ствердно кивнула головою. Тоді отець полегшено зітхнув і попросив Михайла, свого водія, щоб той відвіз її з іншими дітьми по домівках. Михайло взяв Оленку на руки, оскільки вона не могла йти, і відніс до авто. Потім забрав усіх інших дітей і вони поїхали. Перед від’їздом машини від Джублика Оленка кволо поглянула на отця і посміхнулася. В цій посмішці був і біль, і сором, що спричинила стільки клопотів, і якась надзвичайна сила.

Коли Михайло заніс Оленку додому, то був надзвичайно здивований поведінкою її мами. Та навіть не подала вигляду, що перелякалася чи затривожилася. Навпаки, побачивши перелякане обличчя Михайла, вона почала його заспокоювати, щоб він не переживав, казала, що все буде добре.

За декілька хвилин до хати зайшов також о. Петро, якому Мар’янка розповіла про те, що трапилося. Він довгий час молився над Оленкою, ставив їй різні запитання. Однак вона нічого не відповідала, оскільки й надалі не могла говорити, тільки жестами попросила ручку та листок і написала декілька рядків. Вона написала, що, мабуть, не зможе ходити більшу частину Великого Посту до школи, тож нехай мати принесе їй зі школи книги. Також знову попросила нікому нічого не розповідати.

Насамкінець, пізно вночі, вона забулася в короткому сні.

Ранком о п’ятій годині о. Атанасій забрав із собою Оленку до Львова, куди їхав у справах. Майже половину дороги дитина спала, а потім, прокинувшись, почала заново знайомитися з довколишнім світом. Як з’ясувалося, вона забула майже всіх, із ким спілкувалася до цього часу.

У дорозі о. Атанасій почав розпитувати її про вчорашній день, що все ж таки трапилося. І дитина почала розповідати, як вони прийшли помолитися з дітьми, як пізніше поцілували руку і стопи Пречистої. Вона сказала також, що перед тим, коли вперше втратила свідомість, удостоїлася ласки поцілувати руку Ісуса. І саме тоді, коли вона це зробила, відчула, як на неї хтось кинув важкого хреста. Ваги цього хреста вона не витримала і впала під його тягарем, потім ще два рази падала.

З тих дітей, які були разом з нею на молитві, вона нікого не пам’ятала, також не розуміла хто про що розмовляв. Єдине, що вона відчувала, це був великий біль по всьому тілі.

Тоді отець запитав її:

  • А як ти змогла відповісти на ті запитання, які я тобі ставив, якщо кажеш, що нічого не розуміла?
  • Мені Матінка Божа говорила, що я повинна робити, і я те робила.
  • То це Мати Божа відповідала на мої запитання?
  • Так.
  • А що ж ти відчувала і переживала тоді біля дерева?
  • Я йшла Хресною дорогою і замість Симона Киренея допомагала Ісусові нести хрест. Коли Ісуса розіп’яли, то видіння розп’яття зникло, а потім я відчула, що була вже на хресті.
  • Чому це сталося?
  • Ісус, Марія та Йосиф запитали мене, чи я хочу разом з Ісусом терпіти, і я погодилася.
  • А довго ти будеш відчувати ці терпіння?
  • До Пасхи.
  • Після Великодня вони зникнуть?
  • Можливо, зникнуть, а потім можуть знову появитися. Ще Матінка казала, що я не зможу деякий час упродовж Великого Посту ходити. Тому я просила маму, щоб мені принесли всі книги зі школи додому.
  • Чи щось особливого ще відбувалося з тобою тієї ночі, коли отримала ці болі?
  • Коли я спала, то до мене прийшла Матінка Божа. Вона взяла мене із собою. Разом ми попливли на хмаринці до Царства, Раю, Чистилища і до Пекла.
  • Ти кажеш, що побувала в Раю і в Царстві Божому, а хіба це не одне й те саме?
  • Ні. До Раю попадають ті особи, які після життя на землі пройшли через Чистилище, а в Царстві Божому всі ті, які не потребували проходження через Чистилище.
  • Розкажи ще, будь ласка, що ти бачила там, де була.
  • У Пеклі я бачила дуже багато людей.
  • Яких?
  • Священиків, єпископів, простих.
  • А кого було найбільше?
  • Єпископів.
  • За чим ти це визначила?
  • За одягом.
  • Що, вони і там були в єпископському одязі?
  • Так.
  • А чому саме їх там є найбільше, що каже Мати Божа?
  • Тому що вони були єпископами, але не вірили в Бога.
  • А після них кого найбільше?
  • Звичайних людей. Священиків менше.
  • Чи це означає, що у своєму житті ми повинні, в першу чергу, найбільше молитися за єпископів?
  • Так.
  • Чи Ісус, Пресвята Богородиця та Святий Йосиф хочуть щось сказати зараз до всіх наших єпископів?
  • Вони кажуть, що якщо вони є єпископами, то нехай вірують у Бога.
  • Більше нічого?
  • Нічого.
  • Чи можеш описати, як виглядає Пекло?
  • Мене найбільше вразило, як там страждають люди.
  • Чи Пекло це те, чого нас учили з дитинства: вогонь, смола і таке інше?
  • Ні, там нема такого, щоб люди варилися в смолі чи пеклися у вогні. Там є невидимий вогонь. Так, це вогонь, але вогонь жалю.
  • Жалю за чим?
  • За гріхами.
  • А скажи, будь ласка, що або кого ти бачила в Чистилищі?
  • Людей.
  • А кого більше там є?
  • Священиків.
  • А чому священиків?
  • Тому що вони не мали важкого гріха.
  • А ще чому?
  • Тому що не слухали правдивих єпископів.
  • А як визначити, які з них правдиві, а які ні?
  • Усі правдиві єпископи – це мученики.
  • Але ж це не означає, що всі вони мусять переносити терпіння за свою віру фізично…
  • Ні. В першу чергу духовно.
  • Тобто, що вони переживають за свою Церкву і бажають їй найбільшого добра?
  • Так.
  • Єпископів у Чистилищі немає?
  • Не було.
  • А як терплять у Чистилищі ті, хто там знаходиться?
  • Поки вони очищуються від гріхів, то завжди моляться навколішки.
  • І то найбільше їхнє терпіння чи є й інакше?
  • То найбільше. І дехто ще очищує свої душі через терпіння Ісуса, а дехто – через свої терпіння на колінах.
  • Ти казала, що вічне щастя людей ділиться на два стани – Рай і Царство. Можеш пояснити стан людей у Раю?
  • До Раю йдуть люди з Чистилища.
  • І вони там є щасливі?
  • Так.
  • Багато їх там є?
  • Так.
  • Більше, ніж у Пеклі й Чистилищі разом?
  • Більше.
  • Там найбільше простих людей чи також священиків, єпископів?
  • Простих.
  • Ну, а в Царстві Божому як почуваються ті, хто там знаходиться?
  • Добре.
  • Тобто?
  • Так, як біля Бога.
  • Це означає, що вони завжди є разом з Ісусом, Марією, Святим Йосифом?
  • Так.
  • Вони постійно біля Божого Престолу?
  • Так.

 

Коли авто вже під’їжджало до м. Стрий, то Оленка повідомила, що знову бачить, як на дорозі відбувається Хресна Дорога Ісуса Христа. Вона називали стації, біля яких вони проїжджали.

Усі в машині були зворушені до глибини душі, хоч ніхто з присутніх нічого не бачив з того, що дитина розповідала, однак підстав для сумнівів у її правдивості вони не мали.

Наступного дня під час Служби Божої Оленка та Мар’янка, згідно їх слів, бачили, як над Престолом відбувається Хресна дорога Ісуса Христа.

Біль в Оленки посилився, і вона не могла стояти чи ходити. На Богослужіннях вона сиділа, а до хати її потрібно була заводити попід руки. Коли вона зайшла до кімнати в каплиці, де мешкав о. Атанасій, то запитала, чому на всіх образах у його кімнаті зображено Хресну Дорогу. Він був збентежений її запитанням, оскільки жодної ікони з Хресною Дорогою в його кімнаті немає.

У четвер, 13 березня, після Служби Божої Оленка закликала до себе о. Атанасія і прошепотіла зі сльозами на очах:

  • Матінка Божа сказала, що я деякий час не зможу ходити.

Що він міг відповісти на ці її слова?! Чи взагалі можна що-небудь у такому випадку відповісти? Він тільки міг їй співчувати  її терпінням і підтримувати своїми словами наскільки це можливо.

Наступні кілька днів дитина дійсно не могла ходити. Вона відчувала такий біль у ногах, що могла пересуватися в хаті тільки навколішках або перекочуватися з місця на місце.

Першого тижня Великого Посту Оленка мала ще одне видіння, яке аж ніяк не було пов’язане з Джубликом. Одного дня, а саме у п’ятницю, 14 березня, о. Атанасій взяв її із собою до м. Хуст. Коли вони проїжджали біля „Красного поля”, перед самим містом дитина запитала, чому при дорозі так багато хрестів.

– Про які ти хрести говориш? – запитав отець.

– Та он, дивіться, сотні хрестів обабіч дороги! Їх настільки багато, що вони стоять один на одному!

І тоді о. Атанасій збагнув, що дитина бачить щось особливе. Він пригадав, що саме в ці дні тут відзначають пам’ять загиблих січових стрільців, яких було знищено на цьому полі. Цікавий той факт, що ні раніше, ані пізніше, скільки разів вони не проїжджали тією дорогою Оленка більше ніколи нічого особливого на тому полі не бачила. Тільки цей однісінький раз.

Через деякий час, згідно зі словами о. Петра та його жінки, Мар’янка також почала скаржитися на біль у руках. Вони говорили, що дитина у школі не встигала за іншими писати через цей біль. Однак ані слова не говорила про те, чому не встигає. Тільки плакала.

Ці особливі болі тривали до понеділка 17 березня – в цей день вони зменшилися. Оленка знову почала ходити. Але повністю терпіння не зникли – впродовж усього Великого Посту дитина страждала, всі свої терпіння переносячи без нарікання.

Під час Великого Посту знову почали з’являтися різні знаки Божої присутності під Джубликом. У неділю, 23 березня, п. Галина, мати Оленки, під час Служби Божої побачила на сонці напис: „Віруйте і моліться до Бога Отця, Ісуса Христа, Матері Божої та Святого Йосифа!” Цей напис був дуже потрібний для тих, хто приходить до Джублика, зокрема саме тепер, коли було розіслано листа-рекомендацію чи прохання, звернене до всіх єпископів, щоб на місце Появи Пресвятої Родини не приїжджали священики і не робили організованих поїздок до цього місця. На цей лист владики Мілана було видано також розпорядження Синоду єпископів, у якому було написано, що Синод єпископів не рекомендує робити організованих поїздок і прощ до цього місця.

 

У середині Великого Посту, 14-го квітня, під Джубликом сталася ще одна подія, яка засвідчила, що небо не байдуже до нас і хоче нашого навернення та покаяння.

Увечері була щоденна Служба Божа. Народу було небагато. По закінченні Служби одна жінка зі Львова підійшла до Оленки та Мар’янки і запитала, чи це дійсно правда, що вона бачить. І отримала ствердну відповідь. Так, вона бачить, як у фігури Матері Божої „Містичної Троянди”, яка стоїть на Проскомидійнику, потекли з очей сльози. Через декілька хвилин ще з десяток дітей також побачило, як плаче Пречиста Діва. Усі були зворушені. Потім почали спостерігати за хрестом, який знаходиться на престолі. Він увесь, крім розп’яття, став чорного кольору, хоч сам був позолочений. За ним спостерігали, підходили ближче, дивилися, пробували пальцями – хрест чорний.

Коли отець Атанасій запитав Оленку, що каже Пресвята Богородиця на те, що всі бачать, дитина відповіла:

  • Матінка плаче через те, що у світі багато як злих людей, так і злих священиків.

– А Хрест чому чорний? – запитав отець.

  • З цієї ж самої причини, – відповіла вона.

Потім почала також плакати й Оленка. Коли отець запитав, чого вона плаче, то дівчинка спочатку нічого не хотіла казати. Коли ж він запитав, чи її щось болить, то вона відповіла, що знову болять ноги, руки, серце і голова.

Також цього вечора візіонерки знову побачили під час Служби Божої Хресний хід Ісуса Христа. Вони пояснили, що ця Хресна Дорога відбувалася перед Престолом, трохи вище над священиком,  проходила вона на хмаринці і була завбільшки як Престол.

Цього ж вечора отець Атанасій, між іншим, попросив Оленку:

  • Спитай у Пречистої Діви, чому часто Її Сина зображають на Хресті чи на Плащаниці з пробитим боком із правої сторони, якщо ми знаємо, що у Ісуса було проколоте списом Серце. Чи це правильно?
  • Мати Божа каже, що списом був пробитий у Її Сина саме лівий бік, то художники неправильно малюють.
  • А чому так малюють?
  • Бо не знають, як правильно.

Наступного дня після Служби Божої знову багато людей бачило, як текли сльози з очей у фігури Матері Божої. Коли запитали Оленку, чому цього вечора Пречиста плаче, то вона отримала від Матері Божої таку відповідь:

– Через одного священика, який часто приходив до Джублика і тепер отримав згіршення.

На запитання, що потрібно робити, щоб той священик навернувся і провадив попередній спосіб життя, була відповідь:

– Продовжувати працювати, як і раніше, а Мати Божа буде старатися його навернути.

16-го квітня о. Атанасій почув по телебаченню інформацію, що в Торонто Архієпископ Римо-Католицької Церкви порекомендував людям, які відвідують його церкву, утриматися від прийняття Св. Причастя у зв’язку з вірусом атипової пневмонії, який розповсюджується по світу. Увечері він вирішив запитати дівчат-візіонерок, що про нього говорить Пресвята Богородиця.

– Що Мати Божа каже на цю заборону? Невже, дійсно можна заразитися через Св. Причастя цією недугою і померти?

Злі духи заважають християнській вірі, і через це той Архієпископ порадив не приступати до Причастя, хоча через Св. Причастя не можна заразитися ніякою недугою, – відповіла Оленка.

– Запитай, будь ласка, Пресвяту Богородицю, чому існують такі випадки у житті християн, що вони, будучи охрещеними, сповідаються, приймають Св. Причастя й одночасно можуть бути опановані злими духами.

– Злий дух є дуже підступний, але якщо ті люди постійно приступають до Сповіді й Святого Причастя, то він із них виходить. Людина може і сама звільнитися від злого духа, якщо він її опанував, коли буде так робити. Бо злий дух не може перебувати у тій особі, яка приступає до Причастя.

– Чи має Пресвята Родина якесь послання до людей, як вони повинні жити?

– Ісус каже, що люди повинні жити у молитві і, якщо вони християни, то повинні жити по-християнськи, а не за якимись іншими законами, немов якісь іновірці. Мати Божа просить, щоб люди жили у молитві і не втрачали віри до Бога. А Св. Йосиф говорить, щоб люди не забували за молитву.

 

У передостанньому тижні Великого Посту в Оленки знову почали посилюватися болі по всьому тілу. Деколи вона плакала, однак більшу частину дня поводилася спокійно, нічим не відрізняючись з-поміж інших дітей.

Здавалося, що вже нічого надзвичайного не відбудеться. Однак у понеділок Страсного тижня знову відбулися великі зміни.

Цей день був звичайним робочим днем. Увечері відбулася Служба Божа, яку відправляли о. Григорій Планчак та о. Атанасій. Ще до богослужіння Оленка почувалася чудово: бігала, гралася, жартувала. Навіть під час Служби Божої вона була сильніше збуджена, ніж в інші дні, що трошки навіть відвертало інших під час молитви. Однак усе розпочалося після Святого Причастя.

Дитина почала плакати. Вона не змогла знову говорити. Судячи за її поведінкою, вона відчувала на своєму тілі надзвичайні болі; вона не знаходила місця своїм ногам: біль був настільки сильним, що дівчинка не знала де їх подіти. Усі, хто її бачив, були шоковані. Ніхто не сподівався, що дитина буде щось подібного переживати, хоч вона і говорила на початку Великого Посту, що не зможе ходити під час Страсного Тижня.

Після Служби Божої о. Григорій почав молитися над Оленкою, щоб хоч трохи притишити її біль, та ніяких змін не було. Сам отець говорив, що під час молитви відчував, як тіло дитини пульсує болем. На запитання, що це може бути, чи це дійсно рани Ісуса, він відповів, що не має найменших сумнівів відносно того, чи це невидимі рани Христа. Так, це вони.

Через деякий час дитину занесли на руках до авто і відвезли додому, оскільки вона не була в стані не те що сама ходити, але й розмовляти, як і під час першого тижня Великого Посту.

Тільки пізно вночі вона почала поволі приходити до свідомості. Болі поступово вщухали. Однак, говорити ще не була в силі. На мигах попросила аркуш паперу, ручку й написала наступне:

– Матінка Божа просить, щоб на Пасху Служба Божа була ранком о 7 годині 30 хв.

– Чому Вона так просить? – запитав дівчинку о. Атанасій.

І вона знову написала:

– Тому що в тих людей, які хочуть тут посвятити паску, багато гостей, то щоб вони змогли бути увесь день вдома.

– А як нам бути з цим проханням Пречистої, ми ж уже виголошували, що посвячення пасок буде об 11-ій годині? Що нам тепер робити?

– Тим, хто приходить кожного дня на Службу Божу, потрібно щодня оголошувати про те, що освячення пасок і Служба Божа буде ранком.

  • Що ж нам робити з тією Службою Божою, що повинна була бути об 11-ій годині?

– Якщо хтось прийде на Службу об одинадцятій годині, то відправите ще одну.

Написане дитиною дуже вразило о. Атанасія та всіх присутніх. Саме через цей діалог було видно, наскільки сильно Пречиста Діва Марія любить нас, Своїх дітей, і наскільки щиро піклується про кожну річ у нашому житті. Вона подумала ще й про те, що в кожного будуть на Пасху гості і тому потрібно відправити Службу Божу та освятити для всіх паски ранком.

Дійсно, надзвичайна є любов Пречистої до нас!

Наступні дні Оленка знову не могла ходити. Болі ніг у неї були настільки сильними, що вона не мала сили навіть стояти.

Кожного вечора її привозили легковиком на Службу Божу. Під час Богослужіння вона сиділа або стояла навколішки.

Чим ближче була Страсна П’ятниця, тим сильнішими ставали болі, однак вона не скаржилася, але, як завжди, на запитання, що її болить, вона відповідала: “Все”. Коли ж питали, чи дуже болить, тільки ствердно хитала головою.

  • Чому ж тоді не плачеш? – запитували її.
  • Скільки буду плакати? – відповідала вона запитанням на запитання.

У п’ятницю болі були найсильнішими. Коли після обіду згідно з обрядом було відправлено Вечірню з винесенням Плащаниці, то вона не змогла стримати сліз. Однак скарг не було чути. Не було видно, щоб дитина пишалася тим, що на неї звертають особливу увагу. Навпаки, так сталося, що чим більшими були її фізичні болі, тим суворіше до неї ставилися священики, не розуміючи її стану, чи боячись, аби це не було дитячою вигадкою.

На жаль, було навіть так, що один священик про цей випадок говорив також, що дитина має в собі злого духа. І все одно, окрім тих усіх терпінь, як фізичних, так і духовних, дитина була напрочуд терплячою. Пізно ввечері у Страсну П’ятницю вона сказала Михайлові, який її відвозив додому:

– Ти собі уявляєш, Михайле, я завтра знову зможу ходити. Яке це щастя! Як тільки прокинуся ранком, то відразу вийду на подвір’я і буду стільки ходити, скільки лише матиму сил!

І дійсно, на ранок вона вже змогла ходити сама. Тільки трошки скаржилася на біль у колінах, оскільки цілий тиждень хатою пересувалася навколішки. Але це вже були незначні болі в порівнянні з тими, які мала попереднього дня.

Страсна Субота відзначилася під Джубликом ще одним особливим випадком, який ми мусимо тут згадати. Після обіду повинна була бути Служба Божа. Зранку цього дня до Джублика було привезено три ікони, виконані в барельєфі, – Ісуса, Марії та Пресвятої Родини, над якими працював п. Сергій Галай, житель м. Хуст, що на Закарпатті. Хотілося, щоб ці ікони були розміщенні в каплиці на Великодні свята. Тому о. Атанасій попросив робочих повісити ікони Ісуса Христа та Пречистої Діви Марії на стіну в середині каплиці на висоті біля трьох із половиною метрів. Усе було зроблено вчасно. На вечірнє Богослужіння каплиця вже була повністю підготовлена до Великодніх Богослужінь.

За кілька хвилин повинна була розпочатися Служба Божа. Саме в цей час до Джублика під’їхало авто, з якого вийшло три священики. Два з них належали до, так званої, теологічної комісії, яка „працювала на місці появи Пресвятої Родини” і ще жодного разу не була саме на цьому місці у своєму повному складі.

Ці два священики відкликали отця, який вже був одягнений у ризи священика, від Престолу і почали його переконувати в речах, які не мали нічого спільного з Богослужінням, до якого приготувався священик. У цих своїх переконаннях вони настільки запалилися, що один із них почав аж викрикувати. Усе це відбувалося під іконою Матері Божої, яку незадовго перед цим повісили на стіну.

Пізніше підійшов третій священик, який приїхав з Риму. Він дуже щиро віднісся до отця, що проживає під Джубликом. Виявив йому свою підтримку та братню любов, чим дуже сильно підняв його в дусі.

Врешті ці три отці сіли до автомобіля і від’їхали.

Служба Божа відбулася прекрасно, хоч і був деякий осад на душі від скандальної розмови перед її початком. Після Богослужіння отець піднявся на верх, до кімнати, і почав роздягатися зі священичого одягу. І саме тоді, коли він скинув богослужбовий одяг, почув через стіну, як у каплиці щось впало. Коли він спустився знову до каплиці, то побачив ікону Пресвятої Богородиці внизу, на підлозі. Спочатку він подумав, що робітники, напевно, погано її закріпили, а потім запитав в Оленки, що було причиною падіння цієї ікони. Оскільки вона, падаючи з висоти майже трьох метрів, заломила бетонну підлогу каплиці, сама залишившись непошкодженою. Дитина відповіла: „Причиною того, що впала ікона Матінки Божої, було двоє злих людей, які перед Службою Божою кричали на вас під нею”. Найбільше здивувало священика тоді не те, що ікона впала, а те, що дитина говорить про це, не бачивши їх і не чуючи їхньої розмови. І це стало для отця ще одним доказом реальної присутності Божої Благодаті на цьому святому місці.

Розмірковуючи пізніше про цей випадок, він дивувався, чому ані раніше, ані пізніше не впала ця ікона, а тільки після того, як він скинув свій священичий одяг. І дійсно, найбільшою святістю для нас, грішних, немічних, на землі є Служба Божа, яку не можна зневажати гордістю, злобою та ненавистю. Саме через цей випадок Господь дає нам це зрозуміти. Бо ж тільки по закінченні Служби Божої (ні на хвилину раніше, ані хвилину пізніше) ікона вже не витримала тієї злоби, що під нею виявили “духовні отці” до священика, що вже став до Престолу відправляти цю Службу Божу.

Дивні діла Господні та невимовне до нас Його милосердя!

 

Наступив довгоочікуваний день Воскресіння Христового. Під Джубликом він був особливим. Так вийшло, і це, напевно, не випадково, що саме цей Великдень припав на 27 число, тобто цього дня було рівно вісім місяців з дня першої появи Пречистої Діви Марії на цьому місці.

Скільки радості було тут зранку цього дня! Напрочуд гарна погода. Майже цілу Службу Божу, яка відправлялася зранку так, як просила Пресвята Богородиця, було чути надзвичайний запах кадила. Такого відчуття присутності Пресвятої Родини ще тут не було до цього часу. Коли ж священик ішов кропити паски людей, які прийшли цього дня на Богослужіння, то, згідно слів Оленки, поперед нього ішов сам Спаситель, який кадив народ і ті продукти, які було принесено в кошиках на освячення. Це було щось надзвичайне! В усіх був урочисто-піднесений настрій.

На території “Джублика” не було ані однієї особи, яка не відчувала б особливий аромат кадила, яким ніхто із земних осіб не обкаджував ані людей, ані території. По навколишніх селах саме в цей час велично залунали дзвони, і невимовний аромат ще більше посилився. Немає слів, щоб описати стан присутніх на цій Воскресній Літургії – усі відчували біля себе Небо, Божественну присутність небесних гостей, чи краще сказати, Господарів “Джублика”.

Як тільки Літургія закінчилася і всі розійшлися по домівках, небо почали огортати хмари, об одинадцятій годині пішов дощ.

Навіть, спостерігаючи за атмосферними явищами цього дня та проханням Пречистої, щоб Служба Божа була о 7.30 год. ранку, можна було бачити опіку Божого Провидіння над усіма тими, хто приходить на місце появи Пресвятої Родини.

Наступного дня, тобто у Світлий Понеділок 28-го квітня, до Джублика з’їхалося декілька тисяч прочан із різних областей України. На цей день, за словами візіонерок, Богородиця просила освятити каплицю Пресвятої Родини. Однак, приїхавши на Богослужіння, преосвященний владика Іван Маргітич не захотів робити освячення каплиці. Після Служби Божої його попросили  освятити хрести, які лежали внизу, біля каплиці. Ці хрести, а їх було чотирнадцять, привезли зі Львова віруючі християни, які раніше приїжджали до Джублика. Владика освятив ці хрести. І тоді було зроблено радісний славний хід із цими хрестами по горі, біля підніжжя якої побудовано каплицю. Хрести відразу було встановлено на раніше приготовлені в лісі місця. Таким чином під Джубликом у Світлий Воскресний Понеділок 2003-го року встановлено Хресну Дорогу.

Тільки пізніше всі збагнули, що прохання Матері Божої все ж таки цього дня було виконано. Адже було освячено набагато більшу каплицю, ніж заплановано було спочатку. Було освячено цілу гору цими чотирнадцятьма хрестами, як один величний храм, збудований самим Творцем, а не людськими руками.

Чим більше окремі церковні урядовці забороняли приходити на це місце священикам і людям, тим більше зростала Божа благодать на ньому. Чим більше зневірювався народ довкола, тим більші навернення відбувалися тут. І це не завдяки якимось окремим людям, чи навіть тим самим дітям, які бачать Пресвяту Родину, а завдяки тій надзвичайній Божественній присутності, яку неможливо не відчути тут кожному, хто приходить на це місце з чистими намірами та молитвою.

Минув неповний місяць, як довкола “Джублика” знову почали згущуватися хмари.

Найболючішим було те, що ревні прихильники перших місяців Появи Пресвятої Родини поволі ставали її найзапеклішими ворогами. А точніше сказати, не так самої появи, як тих розпоряджень, які подає через візіонерку Пресвята Богородиця. Дивним було трактування Появи Пресвятої Родини тими особами. Вони говорили, що неможливо, щоби Богородиця казала робити те, що їм не до вподоби, неможливо, щоби Вона давала якісь нові одкровення, якщо про них ми ніколи раніше не чули. Дивна річ, але, якщо щось згоджувалося з їхнім розумінням, то це від Пречистої Діви, якщо ж ні, то це від лукавого. Доходило навіть до того, що людей, які намагалися виконати все, про що просила Богородиця, обзивали сатаністами, сектантами, безбожниками, а в кінці ще й психічно хворими.

Найбільш конфліктним від початку Появи Пресвятої Родини був день, коли святкувався дев’ятий місяць Появи, тобто 27 травня 2003-го року. Того дня під Джубликом виплеснулося море злоби і ненависті, яке важко пояснити. Здавалося, що настає кінець світу. Але одночасно виявилося, як багато є тих, хто щиро вірить у Появу Пресвятої Родини, хто хоче завжди бути разом із Нею. Дякувати Богові, цей день минув і залишив за собою слід у людських серцях чогось велично-трагічного і одночасно святого та незбагненного, безмежної Божої Любові та переконання, що Джублик ніколи не залишиться напризволяще, Пресвята Родина завжди буде тут і буде опікуватися тими, хто з вірою до Неї приходить, хто на Неї уповає.

Та цього дня знову виявилося наскільки людина може бути непостійною у своїх переконаннях навіть відносно такої неординарної події як Поява Пресвятої Родини, якщо це не йде на її користь, якщо починає втрачати авторитет у народу або не має з цього ніякого матеріального зиску.

Однак, ми не є ні для кого суддями на цій землі і не маємо права нікого осуджувати, можемо тільки молитися за всіх, хто потребує цієї молитви, незважаючи на те, чи вони того просять, чи ні.

Не маємо жодної причини жаліти за минулими подіями. Адже після цього непорозуміння на “Джублик” вилилася ще більша Божа благодать, аніж це було раніше. Найбільше, звичайно, переживали всі ті події місцеві жителі с. Нижнього Болотного. Після відомого конфлікту вони постановили молитися всі разом, хто де не знаходився б в обідню пору, дев’ятницю до Божого Милосердя, а вечорами після Служби Божої йшли відправляти самі, без священика, Хресну Дорогу.

І їхні молитви Господь вислухав, почав давати додаткові знаки того, що Він не залишив цього місця, що Пресвята Родина і надалі перебуває під Джубликом.

У неділю, 1 червня, після пообідньої Служби Божої декілька десятків місцевих мешканців знову пішли по Хресній Дорозі. Цей день нічим особливим не відрізнявся від інших. Однак для тих, хто пішов цього дня молитися по Хресній Дорозі, він був особливим і, мабуть, не забудеться їм уже ніколи. Саме тоді вони, відмовляючи Хресну Дорогу, побачили під час походу Розіп’ятого на трьох хрестах, розташованих по горі в лісі, Сина Божого, хоч ніяких розп’ять на цих хрестах не було зображено. Це були звичайні дерев’яні хрести, виготовлені з дуба.

Діти, які також брали участь у цій молитві, побачили в різних місцях Ангелів, які супроводжували їх хресний хід. Над каплицею Пресвятої Родини Оленка побачила, як вона висловилася, “ангелика”, який сидів на хмаринці та розсипав над каплицею зорі. Усе це неможливо пояснити для звичайної сучасної людини, бо кожен буде відразу шукати причини тих видінь у масовому психозі чи в якихось інших недугах. Однак на молитві були особи різного віку, різної статі та різного суспільного становища і жодна з цих осіб не була обділена цього дня ласкою Божою. Кожен удостоївся Божого видіння.

Проте слід зауважити, що ці видіння не були для всіх одинакові. Спільним було знову видіння „чуда сонця” та розп’яття Ісуса Христа на трьох хрестах, а все інше було різним. Одні бачили Ангелів, хтось побачив Пресвяту Богородицю; декілька дітей бачило, як зі стіп Ісуса Христа, зображеного на плащаниці, що знаходиться в каплиці Пресвятої Родини, потекло миро; одна дитина бачила кров, що текла на тій самій плащаниці з руки Ісуса; діти також бачили, як у фігури Матері Божої, що називається „Містична Троянда”, потекли з очей сльози, і всі разом – і діти, і дорослі – чули протягом цілої Хресної Дороги невимовної краси аромат кадила Матері Божої.

Чи ж це не дивний знак Божественної благодаті для даної місцевості та Божих дітей, щоб вони не захиталися у своїй вірі?! Хто може зрозуміти чи пояснити всі ці події звичайними людськими словами, коли саме Небо приходить на допомогу своїм дітям, щоб їх підтримати й укріпити у вірі?!

І знову Господь не залишає нас без своєї опіки та підтримки. У зв’язку з останніми подіями людські серця наповнили неспокій та сумніви. Хто знає, як далі потрібно поступати? До кого звернутися по допомогу, якщо навіть ті, кому ми найбільше довіряли на землі, зараз від нас відвернулися, обзивають сатаністами, безбожниками, сектантами? Напруження, яке наростало з кожним днем довкола Джублика, тривало. І саме тоді, в ці хвилини надзвичайного напруження, Господь послав їм нову підтримку.

Через тиждень після вищезгаданих подій під час Служби Божої на молитві “Вірую” одна з побожних жінок раптом побачила над воздухом, який тримав у руках священик, напис: „Діти, не втрачайте надії. Віруйте і моліться! А наступного дня із самого ранку Джублик відвідав автобус дітей, які їздили на екскурсію по Закарпаттю. Вони були з Тернопільської області. Їх було дев’ятнадцять разом із керівником групи. Згідно з їхніми словами, вони, під’їжджаючи до Джублика, відчули щось надзвичайне. Невимовна Божа сила потягнула їх нагору вище каплиці Пресвятої Родини. А вже через декілька хвилин багато із них, згідно з їхніми ж розповідями, побачили Пресвяту Богородицю. Вона попросила їх молитися. Далі сказала, що готова відповісти на їх запитання, якщо вони щось мають Їй сказати чи запитати. Потім попросила, щоб вони відкинули всі амулети, які кількома днями раніше купили в Яремчі, і діти поскидали їх з себе немов якийсь бруд, що пристав до їх тіл. Потім всі вони приступили до Святих Тайн Сповіді та Причастя.

В одному з послань для Джублика, яке Богородиця захотіла передати устами цих дітей, було прохання, щоб вище джерела, десь близько сотні метрів від каплиці, поставити хрест. Потім Пречиста Діва попросила молитися за об’єднання всіх християн. А ще сказала: кожному, хто приходить до джерела молитися, відмовляти десять разів “Символ Віри”.

Увечері цього ж дня після Служби Божої о. Атанасій запитав Оленку, чи правда, що ті діти розмовляли з Пресвятою Богородицею. Вона відповіла:

– Ви помиляєтесь. Це неправда, що діти розмовляли з Матінкою Божою. Це Вона розмовляла з ними.

– Запитай, будь ласка, Оленко, що то за священик править разом зі мною Службу Божу? Бо мені казали деякі люди, що під час Служби біля мене бачать одного священика, який разом зі мною відправляє Богослужіння. Він старший, із сивою борідкою, нижчого за мене зросту, лисуватий. Так мені його описали.

– Матінка Божа каже, що то найбільший Мученик нашої Церкви, – відповіла вона після кількох хвилин молитви.

– Що то за Мученик, може Пречиста назвати його ім’я?

– Вона пізніше назве вам його.

– А який він, Мученик? Він постраждав за віру тілесно чи духовно?

Після цього питання дитина довший час молилася. А потім відповіла:

– Це Апостол Петро разом із вами відправляє Службу Божу.

– А вже давно він молиться тут із нами?

– Так.

– А ще сьогодні діти, які бачили зранку Пречисту Діву, сказали, що бачили, як під кінець Богослужіння Вона стояла на колінах біля Плащаниці в нашій каплиці і молилася біля Ісуса. Чи це правда?

– Все, що вам розповідали ті діти, правда.

Після цієї розмови з дитиною через деякий час п. Люба, яка бачила Апостола Петра, сама розповіла, як це відбувалося:

– Від перших чисел червня, – сказала вона, – я бачила біля престолу двох священиків упродовж двох з половиною тижнів, хоч править Службу Божу тільки о. Атанасій. Другий священик повторює всі ті самі рухи, що й отець. Я завжди дивувалася, чому отець так широко підносить руки на Службі. І ось, коли я почала бачити того, іншого священика, то зауважила, що він також широко розставляє руки на „Ми Херувимів”, „Отче наш” та інших молитвах, де потрібно підносити руки. У того священика завжди із собою висока палиця, яку він тримає. Однак, коли підносить догори руки, то палиця стоїть сама по собі і не падає. А ще, коли вони підносять догори руки, то кінчики їхніх пальців торкаються і виходить немов фрагмент віночка з їхніх рук.

Дивні діла Господні діються під Джубликом! Надзвичайно дивні! Шкода лише, що людська зневіра не хоче цього сприйняти, не хоче в це вірити. Однак, усе, що тут, у цій книзі написано до сих пір і буде написано далі, – правда. Тут немає жодного слова видумки. Усе пишеться згідно хронології подій, які тут відбуваються.

Багато неординарних подій сталося під Джубликом. Звичайно, більшість із них пов’язані з тими видіннями, які отримують тут різні люди. Візьмемо для прикладу історію з хрестом.

Навесні прочани зі Львова запропонували поставити Хресну Дорогу від Львова до Джублика. Розпочалася праця по підготовці хрестів та встановленні першого хреста на місці Появи. Коли перший хрест було зроблено, о. Атанасій попросив Оленку, щоб та запитала у Пресвятої Діви Марії, в якому саме місці на території Джублика цей хрест повинен бути встановленим. Дитина помолилася до Пречистої і відповіла:

  • Там, де взимку стояла дерев’яна каплиця.

Ніби все виглядало логічно, однак священик засумнівався у тому, що це дійсно воля Матері Божої, і сказав:

  • Ти, мабуть, недобре почула. Це ж виходить майже під самою каплицею Матері Божої. Перепитай, будь ласка, ще раз.
  • Матінка Божа каже, що потрібно поставити ще три хрести, – відповіла після хвилини мовчання дитина.
  • Аж три?! І де вони повинні стояти?
  • Один там, де раніше була каплиця, другий – вище джерела, он за тими деревами, а третій біля майбутнього монастиря.
  • А це точно ти чула від Матері Божої? Я щось не вірю. Запитай Її ще раз, чи можливо, щоб хрест перед новою каплицею стояв трохи далі. Йому там, де ти кажеш, не дуже буде пасувати, – не вгавав отець.
  • Матінка Божа каже, – відповіла дитина, – що може стояти і там, де ви кажете, та краще би було, якби стояв на місці каплиці.

І отець зробив по-своєму. Так, як він хотів. 27 травня хрест було освячено. Однак, після цього в різних осіб почалися видіння. Пані Галина та пані Віра, недалекі сусідки Джублика, неодноразово бачили той хрест на місці тимчасової каплиці. Були й інші особи, які говорили, що бачили цей хрест не там, де він стоїть. І насамкінець отець дав себе переконати, що він дійсно зробив неправильно, поставивши хрест трохи далі. Після довгих роздумів він попросив робітників усе-таки розкопати цього хреста й переставити на те місце, про яке від початку через візіонерку говорила Пречиста Діва. Це ще раз дало йому змогу переконатися у правдивості дитини і в тому, що вона дійсно і надалі спілкується з Пресвятою Богородицею, нічого не вигадуючи. Зрештою і про хрест над Джерелом він не дуже хотів вірити. Тільки приїзд групи дітей з Тернопільщини, про яких було розказано трохи вище, переконав його в тому, що той хрест повинен там стояти. І тільки після того, як ті діти сказали йому, що Мати Божа просить поставити хрест “За об’єднання християн” над джерелом, він уже не сумнівався і велів готовити місце під той хрест.

Наприкінці дев’ятого місяця з початку появи Пресвятої Родини під Джубликом почали збуватися слова Пресвятої Богородиці, яка казала, що ті, хто буде щодня молитися Вервицю, брати активну участь у Службі Божій, можуть також удостоїтися тієї ласки, що побачать Її. Два такі видіння через день мали мешканки с. Нижнього Болотного, які майже щодня приходили до Джублика на Богослужіння. Перша з них – Куруц Ольга, молода жінка, яка про своє видіння говорить так:

  • Увечері того дня я дуже хотіла бути на Службі Божій. Однак не встигала повернутися із села, де затрималася у справах. Саме тоді, коли проходила Служба Божа, я йшла попри цвинтар додому і подумки молилася. Раптом я побачила, як сонце змінилося і з нього до мене почала спускатися Матінка Божа. Я остовпіла і не могла зрушити з місця. Я нікого і нічого тоді довкола себе не бачила, лише Її одну. Вона підійшла дуже близько до мене і посміхнулася, а я почала вголос молитися, не звертаючи ні на що увагу. Ще не так давно я молилася біля джерела під Джубликом, дивилася на образ Матінки Божої і так сильно хотіла, щоби Вона подала мені якийсь знак або бодай моргнула. А тут така велика ласка тоді, коли я цього найменше за все сподівалася. Вона сама до мене прийшла!
  • Я бачила Пречисту Діву Марію, – розповідає Лацкун Марина, інша жінка, яка також щодня приходила на Богослужіння та приступала до Св. Причастя, – 27-го червня, на десятий місяць від дня першої появи Матері Божої. Коли я прийшла під Джублик, то побачила гурт людей, які дивилися на небо. Одна жінка з цієї групи розповідала, що вона бачила. Я помолилася і звернула свій зір у той бік, що й вони. Перше, що я побачила в цю мить, – це фігура Пресвятої Діви. Вона була такою самою як та, що стояла біля джерела. Руки в Неї були опущеними донизу. Дивним для мене було те, що та жінка, яка стояла переді мною, все бачила в кольорах, а я – лише в чорно-білому.

Одяг у Пречистої Діви – білий, Вона перепоясана синім поясом, а на голові має також білу накидку. Потім я побачила хрест, на якому був прибитий Ісус, а під хрестом клячала Пресвята Діва. Крім мене усе це бачили ще дві жінки.

Потім я спостерігала постать Ісуса. Його було видно лише до пояса. На грудях у Нього я бачила Серце. Його обличчя випромінювало любов і доброту, які неможливо забути. Тоді мені прийшло на гадку, що я вже десь бачила такого Ісуса і пригадала собі, що це було уві сні. Біля трьох місяців назад мені приснилося, що я бачу одну людину і не можу збагнути, хто це може бути. Тоді я почула голос, який сказав: „Це Архангел Михаїл!” Я повернулася на ці слова і побачила того самого Ісуса, якого тепер уже бачила вочевидь на небі. Тільки тоді Він був дуже сумний. Після того сну в мене на душі було весь час неспокійно: чому Ісус такий сумний? А зараз у Нього обличчя, яке випромінювало доброту. Мені стало легше. Потім я побачила, як Ісус сидить на троні і в одній руці тримає земну кулю, а в другій – палицю. На голові в Нього була корона.

Усі постаті, які я бачила, немов виходили з неба, і трохи побувши біля нас, поверталися назад. Усе це я бачила над джерелом, з якого всі набирають воду. Тоді мені прийшла на гадку така думка: можливо, все це можна бачити не тільки над джерелом, озирнулася і побачила, як на всіх присутніх падають якісь шарики (кульки), немов мильні пузирі (бульбашки), а потім малесенькі зірочки. Коли розпочалася Служба Божа, то все це зникло. Більше цього дня я нічого не бачила.

А в неділю, 29-го червня, коли після Служби Божої ми молилися молебень до Найсвятішого Серця Ісуса, я знову побачила, як такі самі кульки спадають на всіх присутніх. Я дякую Пресвятій Родині за таку велику ласку, як ці видіння. А особливо дякую за радісне обличчя Ісуса, яке мені найбільше запам’яталося. Можливо, Він хоче, щоб я розповідала про ту велику доброту і любов усім людям? А можливо Він хотів заспокоїти мене і всіх інших, що у нас буде все добре на цьому святому місці. Мені відразу стало легше, і я повірила, що ніякі злі сили не зможуть нам нічого тут зробити.

Цієї неділі о. Атанасій також поцікавився в Оленки, що відбувалося під час ранішньої Служби Божої біля Престолу з того, що вона має ласку бачити.

  • Цього дня зранку, – відповіла вона, – як завжди біля Престолу була вся Пресвята Родина. Але сьогодні Їх було п’ятеро.
  • Як п’ятеро? Хто ще був, окрім Ісуса, Марії та Йосифа? – відразу поцікавився отець.
  • Там ще молилося два священики. Матінка Божа каже, що це знову був апостол Петро, а разом із ним також прийшов на молитву Теодор Ромжа.
  • Як, разом із нами молився і Блаженний Теодор? Хіба він не гнівається, що ми не змогли прийти на перенесення його мощей до Ужгорода 27-го червня? – напівжартома запитав о. Атанасій.
  • Він є в Небесному Царстві, – серйозно відповіла дитина. – А ті, хто там знаходяться, взагалі не вміють гніватися. А якби він на вас гнівався, то не прийшов би цієї неділі до нас на Службу Божу.
  • Запитай тоді Пречисту Діву, будь ласка, чи потрібно буде поставити у нашій каплиці наверху вітражі з образами тих всіх святих, які останнім часом являлися під Джубликом, – попросив її отець.

Після хвилини мовчання Оленка відповіла:

  • Так, Матінка Божа каже, що там повинні бути образи Пресвятої Родини, трьох Ангелів, яких ми бачили на початку Появи, Архангела Михаїла, апостолів Петра та Павла й Теодора Ромжі.
  • Слава Богу! Якої ласки ми удостоїлися! – із захопленням вигукнув отець.

У п’ятницю, 27-го червня, один зі священиків Мукачівської греко-католицької єпархії мав видіння Пресвятої Богородиці у себе вдома. Вона йому сказала, щоби йшов до Джублика попередити про біду, яка повинна статися на цьому місці, однак він довгий час вагався це виконати. Нарешті він приїхав під Джублик 1-го липня і пішов до джерела помолитися. Саме в цей час один з робітників, який працював на будівництві каплиці, хотів електропилою розрізати дошку над собою і не втримав пилу в руках.

Дивним способом сталося так, що він ушкодив лише шкіру та м’язи на чолі, не пошкодивши ані очей, ані черепної кістки на голові. На цей час під Джубликом було тільки одне авто і саме того отця, який мав, за велінням Пречистої, попередити про цей нещасний випадок, але не попередив. Він відвіз робітника своїм авто до районної лікарні, де тому наклали на чоло кілька десятків швів і залишили на лікування. Тільки після цього той священик приїхав знову до Джублика і розповів про те, що бачив Матір Божу і Вона йому казала йти попередити про нещасний випадок. На жаль, час назад повернути неможливо і запобігти нещастю вже не було можливості. Зараз залишається лише дякувати Пресвятій Родині, що Вона дивним способом захистила цю людину від гіршої травми чи навіть смерті.

І знову милість неба виливається на ту місцину під лісом між двома селами, про яку ще кілька місяців тому ніхто навіть і не згадував. Кілька тижнів ті, хто приходив до Джублика молитися, просили священика, щоб він прийняв їх до Апостольства Молитви чи посвятив Пресвятому Серцю Христовому. І ось так співпало, чи може, це було в черговий раз виявом Божого провидіння для Джублика, що день Пресвятого Серця Христового і Перша П’ятниця місяця зійшлися цього року разом. Через Оленку Пресвята Богородиця сказала:

– Нехай люди принесуть на цей вечір образки, книжечки, вервиці, на яких зображене Серце Ісуса або Моє Серце, і Ми їх благословимо. Ті, хто будуть мати біля себе ці благословенні предмети з Нашими Серцями, будуть мати у дорозі завжди, куди б не їхали, Наше особливе благословення й опіку. Можна також принести із собою книжечки або образки „Божого милосердя” – вони теж будуть освячені – благословенні.

Ці слова Богородиці дали всім натхнення для щирої, майже цілонічної, молитви біля каплиці. Після Служби Божої, яка була відправлена о другій годині ночі, всі, хто знаходився під Джубликом, отримали благословення Пресвятої Родини. А наступного дня Богородиця знову сказала через Оленку до священика:

  • Скажіть, щоби ті, хто вдома мав великі образи Ісусового Серця і Мого, а не зміг їх принести на благословення до Джублика, не сумували. Ті всі хати, в яких знаходяться образи наших Сердець, а мешканці яких були минулої ночі на молитві під Джубликом, Ми також благословили і відвідали.
  • Чи це означає, – запитав священик, – що тепер кожної Першої П’ятниці місяця, Пресвята Родина буде благословляти для нас ті речі?
  • Так, – відповіла через дитину Мати Божа, – якщо люди будуть хотіти.
  • А яка воля Пречистої Діви, щоб ми молилися Хресну Дорогу і проводили такі нічні молитви, як це було дотепер, два рази на місяць, Першої п’ятниці та з 26 на 27 число місяця чи кожної п’ятниці.
  • Мати Божа каже, що можна й кожної п’ятниці молитися вночі Хресну Дорогу, і Пресвята Родина щоп’ятниці буде благословляти після Служби Божої всі ті образки, які люди приноситимуть для благословення.
  • У нас незабаром свято святих Апостолів Петра і Павла. Від першого червня ці два Апостоли кілька разів приходили до Джублика так, що їх бачили. Чи Пресвята Родина хоче, щоб на свято цих Апостолів ми посвятили два хрести? Один – “За об’єднання християн”, а інший – на купол каплиці.
  • Мати Божа каже, що ці хрести потрібно освятити цього дня.
  • А коли: перед ранішньою Службою Божою чи після обіду?
  • Один ранком, а другий – по обіді.

– Чому ж так?

  • Щоби всі, хто приходить до Джублика, мали можливість брати участь в урочистому святкуванні дня святих апостолів Петра і Павла.

 

У понеділок 7-го липня, на Різдво Івана Хрестителя, п. Галина, мати Оленки на пообідній Службі Божій під час молитви „Вірую” на воздусі, який священик тримав у руках, побачила нове послання неба для нас. Воно виглядало так: „Славіте Бога на висотах! Славіте Утішителя нашого!” Це був початок тижня нових дарів для Джублика. Від цього дня п. Галина на ранішній Службі Божій завжди бачила біля священика, який правив Богослужіння, шість гостей із неба. Завжди зранку являлися біля Престолу Ісус, Марія, Йосиф, святі апостоли Павло і Петро та Блаженний Мученик Теодор Ромжа. Однак, навіть деякі дні один від одного різнилися в цих спільних Богослужіннях. Так, наприклад, 9 липня вона чула крім голосу о. Атанасія, який правив Службу Божу, ще один голос, який синхронно разом із ним молився. Пояснюючи це, вона декілька разів наголошувала, що це не було відлуння, а дійсно ще один голос. Наступного дня, знову зранку, крім шести небесних Священнослужителів, вона побачила на Престолі ще дві Чаші. Над кожною з них було видно Серця. Одне Серце, як пояснювала п. Галина, було огорнуте терновим вінком, а інше – вінком із квітів. Напевно, читач знає, чиї це Серця.

9 липня і “Джублик”, і ті, хто приходить на молитву, удостоїлись увечері ще однієї ласки. Після вечірньої Служби Божої зо два десятки місцевих вірників пішли разом по Хресній дорозі. Десь на шостій стації вони побачили вперше дивне сяйво. Потім це сяйво супроводжувало їх усією дорогою, аж до кінця молитви. Перебуваючи у надзвичайному стані, вони закликали о. Атанасія, щоби і він подивився на це світло. Це було щось надзвичайне. Всі були переконані, що джерелом цього сяйва не може бути якесь штучне світло чи відблиск місяця. Через деякий час це сяйво почало набирати види різних постатей. Так, першим, що було чітко видно, коли вже Хресна Дорога закінчилася і лише спостерігали за тим сяйвом, було освітлення другого хреста Хресної Дороги. Чітко – на верху хреста, на його раменах та внизу – світили немовби чотири прожектори. Потім частина присутніх побачила спочатку Пресвяту Богородицю, далі Її саму та Її Сина, який стояв над Чашею, що утворилася зі світла. Вкінці дехто побачив великого Ангела з розпростертими крилами. Всі ці видіння надзвичайно шокували присутніх. Варто лише наголосити, що в цей час під Джубликом знаходилися люди різних вікових категорій. Тут були діти, молоді жінки, старші особи, і всі бачили одне й те саме. Що це не був масовий психоз довела пізніше відеокасета, на якій зафіксували дане сяйво. На цій відеокасеті виразно видно постать Пресвятої Богородиці, всю в сяйві, з віночком зірок довкола голови. Пізніше копію цієї появи було розміщення у першій частині віеофільму “Історія Появи Пресвятої Родини”.

Всі ці надзвичайні події знову підняли на дусі всіх тих, хто так чи інакше причетний до життя “Джублика”.

І нова радість завітала до цього Богом благословенного куточка Закарпаття 12-го липня 2003-го року. Цей день є днем Святих Верховних Апостолів Петра і Павла. На ранішній Службі Божій було освячено хрест для встановлення на каплиці Пресвятої Родини та Царські ворота каплиці. До Святих Таїн Сповіді та Євхаристії приступило біля тисячі осіб. А ввечері, після всіх відправ, на запитання, чи були Святі Апостоли на Богослужіннях, Оленка відповіла:

– Всі дванадцять Апостолів були сьогодні на Службі Божій.

– І ти їх бачила?

– Я бачила тільки трьох із них, а інших лише чула, як вони співали.

– А хто ці три Апостоли були?

– Двох я знаю, бо вже раніше бачила – це Святі Петро і Павло, а третього не знаю, хто це.

– Запитай, будь ласка, Матір Божу, хто цей третій Апостол.

Після хвилини молитви дитина відповіла:

  • Матінка Божа каже, що це Юда Тадей.
  • Запитай іще одну річ у Пречистої Діви, чи наші Мученики та ісповідники нашої Церкви о. Петро Орос та о. Павло Мадяр були сьогодні разом із нами.
  • Вони були під Джубликом сьогодні цілий день. І не тільки вони одні. Сьогодні тут були всі ті, хто носить ім’я Петра і Павла і хто вже відійшов до неба.
  • То їх мусило бути дуже багато, як вони могли всі поміститися біля Престолу?
  • А як поміщаються всі священики біля нього, коли їх багато? – відповіла дівчинка питанням на питання.
  • Запитай, будь ласка, Матір Божу, чи часто тепер будуть такі великі появи тут, на цьому місці.
  • Матінка Божа хоче тут зібрати ціле Небо, і Вона зараз всіх святих запрошує на це місце, – відповіла Оленка.

Від цього дня дехто з вірників, які щодня брали активну участь у Богослужіннях, почали бачити навколо Престолу всіх дванадцять Святих Апостолів разом із Пресвятою Родиною. А Оленка бачила кожного дня іншого Апостола.

Наступного дня була неділя „Всіх Святих Українського народу”. Після ранішньої Служби Божої вона розповіла, що бачила поруч із Пресвятою Родиною та двома Верховними Апостолами того, кого вона ще до цього часу не бачила. Як виявилося, зі слів дівчинки, Богородиця сказала, що це Апостол Андрій.

Хіба це не може бути знаменним для нашої, української землі, що саме цього дня вона бачить Апостола Андрія? Адже з легенд, які існують у нашому народі, ми знаємо, що саме Андрій Первозванний ступив на українські землі та благословив гори, на яких пізніше виріс Київ. Воістину знову і знову переконуємося, що Пресвята Родина приходить не лише для якоїсь окремої регіональної частини України, як дехто впевнено твердить, а для усього народу, для всього українського суспільства, і не тільки. Тож і не дивно, що група так званих “русинів”, чи ще якихось меншин Закарпаття, звинувачують “Джублик” в українському націоналізмі. Хоча служіння і націоналізм, у даному випадку, не мають нічого спільного.

Єдине, що відрізняє сьогоднішній “Джублик” від іншої території Закарпатської Греко-Католицької Церкви – це українська мова в Богослужіннях. І саме ця специфічна різниця і стала каменем спотикання в діалозі з церковною владою та більшістю духовних провідників народу на Закарпатті, з одного боку, та “Джубликом” і його вірниками – з іншого. Однак, правдою є те, що Богородиця в перших днях появи попросила тих, хто постійно перебуває на молитві під Джубликом, молитися українською мовою. Звичайно, це не означає, що заборонено тут молитися на інших мовах. Зовсім ні. Однак головною мовою молитов повинна бути та мова, якою спілкується більшість населення нашої країни.

Напевно, багато хто з людей, які називаються раціоналістами, закидав, закидає і буде нам закидати, що дуже багато надзвичайних подій відбувається під Джубликом, а отже, всі вони неправдиві. Однак ані з огляду на тих людей, ані з будь-якої іншої причини ми не маємо права замовчувати те, що дає нам побачити, відчути, зрозуміти Небо. Тому й описуємо всі ті події, які відбуваються тут.

Одним із надзвичайних випадків є виготовлення скульптур Пресвятої Богородиці та Ісуса Христа.

Від самого початку появи Пресвятої Родини намір виготовити скульптури до Джублика викликав у деяких членів Української Греко-Католицької Церкви спротив. Чому фігури, та ж ми маємо свою традицію, свою східну духовність і в нашій Церкві потрібно звертати особливу увагу на почитання ікон. Та хто що міг сказати, чи зробити, якщо сама Богородиця сказала, що під Джубликом повинні стояти фігури Її та Її Сина. Звичайно, коли це було сказано, то відразу виникло непереборне бажання виготовити ці фігури з якнайкращого матеріалу. Розпочався пошук граніту, мармуру чи ще чогось подібного. Та знову в людську суєту ввійшло слово Матері Божої. Вона сказала, що скульптури повинні бути виготовленими з найтвердішого дерева України. Звичайно, що відразу прийшов до гадки дуб. Адже це найміцніша деревина нашої Батьківщини. І розпочалися пошуки відповідного дерева, яке би вже довший час лежало зрубане, аби бодай трохи вже було сухим. Після майже місяця пошуків таке дерево було знайдено.

На початку було домовлено зі скульптором, який повинен був робити ці скульптури, що він поїде на місце і подивиться та підбере відповідний стовбур. Але в останню хвилину сталося так, що він не зміг поїхати. Тоді о. Атанасій взяв зі собою дівчат-візіонерок і поїхав тільки з ними двома на місце, де знаходилася ця деревина. Вони вірили, що Богородиця поїде разом з ними і покаже саме те дерево, яке найбільше пасуватиме для виготовлення скульптур. І так сталося.

Коли вони приїхали на місце зберігання дерева, то побачили великі склади деревини різних розмірів, різної породи та якості. Серед тієї кількості можна було розгубитися і нічого не вибрати. Сам о. Атанасій знав тільки приблизні розміри дерева, яке їм було потрібне. Його довжину та діаметр. Отож відразу, як лише ввійшли на територію складу, він попросив дівчат, щоб вони повели його і тих, хто був разом з ними, до того дерева, яке покаже Пресвята Богородиця. І діти побігли. Пройшовши десь 150-200 метрів вони зупинилися біля одного з повалених там дерев і сказали:

  • Мати Божа каже, що це дерево може підійти.
  • Підіть пошукайте ще, може Вона знайде щось краще, – попросили тоді їх там присутні. І дівчатка побігли далі.

Через деякий час вони повернулися і сказали:

  • Є ще два дерева, але краще було би це.

На цьому й постановили. Дерево, яке вибрала Пречиста Діва Марія було перевезено до м. Мукачева, до скульптора п. Петра Матла, який мав різьбити скульптури згідно з волею знову ж таки Пречистої Діви. Коли дерево завезли до його подвір’я, то він сказав, що й сам не вибрав би кращого дерева для цієї роботи. Через деякий час він почав працювати над першою скульптурою – Пресвятої Богородиці – згідно з тим описом, що подали йому діти, які Її бачили.

Минуло майже десять місяців з дня розпочатої роботи. Наближалася перша річниця Появи Пресвятої Родини, до якої й хотіли установити першу скульптуру.

6-го серпня 2003 року, під вечір, п. Петро приїхав до Джублика, щоб домовитися з майстрами, які там працювали, про встановлення фігури, оскільки вона досить важка. Перед тим як від’їхати додому, він сказав, що йому вже залишилося лише попрацювати над обличчя та Серцем. І з цими словами від’їхав. А наступного дня десь опівдні зателефонував до о. Атанасія і ось яка розмова відбулася між ними:

  • Слава Ісусу Христу!
  • Слава навіки!
  • Отче, ви вірите в чуда?
  • Звичайно. А що трапилося?

Після хвилинної паузи п. Петро сказав:

  • У мене сталося чудо, коли я вчора ввечері працював біля скульптури. Я почав різьбити Серце і зробив перші надрізи стамескою, і мені відкрився на Серці хрест. Він появився у вигляді двох тріщин, які аж ніяк не подібні до тих тріщин, які я мав під час роботи над цією фігурою. Вони зовсім інакші. Хочу ще сказати, що там нема ніде жодного сучка, який міг би бути причиною цих тріщин, це чиста поверхня!
  • Я думаю, що ми мусимо залишити це так, як воно є. – Відповів йому священик.
  • Звичайно. Я цей хрест не рухатиму. Я ще такого не бачив!

Дійсно, хто щось подібне бачив? Як можна це пояснити з природної точки зору? Не знаємо. Та й з теологічної теж. Адже до цього часу ще ніхто не зображав на образах чи скульптурах Серце Пречистої Діви Марії так, щоб на Ньому був хрест. Його зображали як уквітчане квітами або увінчане терновим вінком. Але щоб на Ньому був хрест – такого ще не було! Що ж, це чергова загадка нашого Джублика, яку подарувала нам Пресвята Богородиця. Слава й честь Їй за це!

Наступної суботи о. Атанасій поїхав до скульптора разом з Оленкою, щоб побачити те дивне явище. Вигляд Серця Марії був дійсно надзвичайний. Через ціле Серце йдуть дві глибокі тріщини, які перетинають одна одну, а в їх середині видно постать розп’ятої Людини.

Уже перед самим відходом від скульптора вони почали радитися, який напис дати внизу на чаші, на якій повинна стояти Пресвята Богородиця. Не в силах щось путнє придумати, вирішили через Оленку спитати у самої Пречистої Діви. Відповідь була коротка, проста, й одночасно – велична і шокуюча:

  • Напишіть: “МАТИ ВСІХ ХРИСТИЯН”.

 

Минув перший рік із дня появи Пресвятої Родини. Здавалося, що вже все стабілізувалося і більше не буде таких труднощів та боротьби, як попередньо. Однак початкові враження були помилковими. Саме тепер влада з новою силою спробувала взятися за “Джублик”. Як і в попередньому році, так і тепер, всім найбільше не давали спокою кошти, які мав “Джублик”. Усіх цікавило, куди вони діваються. Хоч і видно було ціле будівництво, яке проводилося, як воно росте та розвивається на очах. Та, однак, гроші – це найбільша причина, через яку не давали спокою “Джублику”.

Через кілька тижнів знову приїхали священики домовлятися про те, що робити, аби лишень перетягнути “Джублик” на свою сторону. Але, навчені гірким досвідом із попереднього року, вірники урочища відразу стали в оборону. Дійшло навіть до того, що кожної ночі почали чергувати до 1-ої/2-ої години, аби лиш ніхто не знищив їхньої святині. Усі спроби ворогів були марними. А спроби робилися найрізноманітніші, аби тільки заморозити будівництво або дискредитувати “Джублик” в очах Церкви.

Так, одного дня зібралася сесія Вільхівської сільської ради, де головним питанням дня була проблема “Джублика”. Саме там один високоповажний священик подав пропозицію державним структурам не давати громаді Появи Пресвятої Родини під Джубликом жодних документів щодо юридичного статусу громади, а тим паче земельну ділянку під будівництво церкви, про яку просила Богородиця. Іншим разом, не знати звідки, терміново просили о. Атанасія про те, що помер Святіший Отець Іван Павло ІІ. Це була ще одна спроба зробити так, щоб “Джублик” якось скомпрометувати. Адже не згадай вони біля Джублика на Службі Божій тільки один раз Святішого Отця, як їх відразу з легкою совістю можна було проголосити сектою. І, на сам кінець, у Оленки знову почався час випробувань і терпінь. Таке враження, що ця дитина несе важкий тягар “Джублика” саме на своїх тендітних, дитячих плечах. Найстрашнішим у ці дні для дитини було те, що її почало переслідувати зло у вигляді демонів, які старалися переманити її на свій бік, щоб вона відвернулася від Пречистої Діви Марії. Потім вони почали перешкоджати їй у молитві. Цілий тиждень дитина ходила у сльозах. Одного разу вона сказала:

  • Я готова терпіти. Я перетерплю все, що потрібно, лиш аби бути завжди з Матінкою. Я все одно не буду їхня!

У цьому ж часі вона перестає також щодня бачити Матір Божу. І це був для неї ще один важкий удар. Від 18-го вересня 2003 року вона бачить Пресвяту Родину лише по великих святах та в день Появи. Однак спілкуватися і надалі може з Пречистою та чути Її голос повсякчасно.

Коли вона про це розповіла о. Атанасію, то він сказав:

  • Тепер у нас, мабуть, усе піде ще гірше.
  • Чому? – запитала дитина. – Таж Матінка Божа каже, що Вона постійно вже буде під Джубликом, не залежно від того, чи я Її бачу, чи ні.
  • Це правда, але ж Вона також казала, що сама буде керувати будівництвом Джублика. А тепер, коли ти Її не бачиш, як Вона керуватиме нашою будовою.
  • Але ж я Її чую!
  • Добре, що чуєш. Та тепер, коли Її не бачиш, спокійно може і злий дух говорити до тебе кажучи, що він Мати Божа.
  • Ви нічого, отче, не розумієте. Той, хто хоч раз чув голос Матінки Божої, ніколи не переплутає його з будь-яким іншим голосом. А тим більше з голосом злого. У Неї такий чудовий ніжний голос, що не можна передати! А в нього страшний і хриплий.

Так дитина навчала священика про те, яка різниця між дияволом та Пречистою Дівою Марією. І він дав переконати себе в її правоті.

Тільки через вісім місяців ці терпіння дитини закінчилися завдяки її витривалості в доброму. Адже Богородиця завжди їй нагадувала, що якщо вона витримає цю боротьбу, ці спокуси, то зможе Її бачити пізніше постійно. Так і сталося. Розпочинаючи з 28 квітня 2004-го року, Оленка знову почала щодня бачити, під час Богослужінь, якщо не саму Пречисту Діву, то когось зі святих біля Престолу. А отже, наша Небесна Ненька є і надалі з нами, керує нашою Святинею та допомагає долати всі злі підступи диявола, його слуг та служниць.

 

 

Хронологія подій у Джублику

 

Наступна частина цієї книжки взята з обіжника „Джублик”, який ми розпочали випускати на місці Появи з початку 2004-го року. Подаємо всі події незмінно так, як вони були подані в цьому виданні.

 

* * *

25 грудня 2003-го року було освячено другу частину Хресної дороги (шість хрестів), яка була встановлена львівськими прочанами від Львова до Джублика.

 

* * *

Протягом цілого місяця грудня 2003-го року розп’яття, яке знаходиться перед каплицею Непорочного Зачаття Пресвятої Богородиці в урочищі Джублик, кровоточило і було видно виразно сліди крові, яка стікала з бетонної фігури Ісуса Христа. Під кінець місяця ці сліди почали поволі зникати. На запитання, чому так сталося, Оленка сказала: „Богородиця говорить, що це не останнє чудо на цьому місці і, можливо, кров ще знову потече з Розп’яття”.

 

* * *

Під час Різдвяних свят Розп’яття Ісуса Христа, яке знаходиться біля каплиці Непорочного Зачаття Матері Божої, знову почало кровоточити. Мабуть, новонароджене Дитя Ісус не було задоволене з того, як ми проводимо ці радісні, різдвяні дні.

 

* * *

24 січня приїздили зі Львова експерти, які взяли проби крові з Розп’яття на експертизу, щоб установити, чи дійсно це є кров.

 

* * *

У цьому ж місяці завершено працю над документальним фільмом історії Появи Пресвятої Родини в 2002 – 2003 роках. Між іншим, у даному фільмі показана також постать Пресвятої Богородиці з маленьким Ісусом на руках, яку бачило десятки людей під час молитви Хресної Дороги.

 

* * *

Десь із середини січня 2004 року починають кровоточити ще два Розп’яття Хресної Дороги “Львів – Джублик”: хрест “За об’єднання християн” та хрест, встановлений у с. Чинадієво. Ще раніше перед цим кров потекла по Розп’яттю на Замковій горі у Львові. А на початку лютого було зауважено перші сліди крові на Розп’ятті дванадцятої стації Хресної Дороги на горі Джублика.

 

* * *

Протягом останніх кількох місяців найбільшою подією в урочищі Джублик стали Розп’яття, які почали кровоточити. Це, мабуть, і найбільше чудо від початку появи Пресвятої Родини на цьому місці. Адже як можна пояснити те, що зі всіх трьох бетонних Розп’ять, які знаходяться під Джубликом (хрест перед каплицею, хрест „За об‘єднання християн” та хрест на дванадцятій стації Хресної Дороги Джублика), починає текти кров. Мало хто став очевидцем самого процесу витікання крові. Переважно ми вже стаємо свідками тільки світло-коричневого або червоного сліду на фігурах Розп’ять, які виразно вказують на те, що вночі, чи в якийсь інший час, по фігурі текла кров.

Пресвята Богородиця, за словами візіонерки Оленки, каже, що саме за посередництвом цього феномену Господь хоче збирати своїх улюблених дітей на молитву. Вона не обіцяє, що тут з’їжджатиметься багато народу, однак каже, що на це місце приїжджатимуть Її правдиві діти – ті, які дійсно Їй вірять.

Існує багато різних хибних тлумачень кровоточення цих Розп’ять, аж включно з тим, що нібито хтось спеціально підфарбовує їх. Однак, на нашу думку, ми в першу чергу повинні, зокрема зараз, у Великому Пості, запитувати себе, чому все ж таки ця кров тече? Що нам робити, аби ми не стали причиною цієї крові, як змінити своє життя, щоб ми завжди були правдивими дітьми нашої Небесної  Неньки?

 

* * *

У березні на слово Богородиці було придбано недобудований дім з домовленістю виплати його протягом літа-осені 2004 року для чоловічого монастиря „Появи Пресвятої Родини”.

 

* * *

З Божого благословення 7-го квітня 2004 року, на Благовіщення Пресвятої Богородиці, в ур. Джублик відбувся перший монаший постриг до жіночого монастиря “Появи Пресвятої Родини”.

 

* * *

Найбільш важливою подією березня в ур. Джублик було встановлення і освячення в каплиці Непорочного Зачаття Пречистої Діви Марії фігури Ісуса Христа, що відбулося 26 березня.

Як і фігура Пресвятої Богородиці, фігура Ісуса Христа виготовлена з того самого стовбура дерева, який восени 2002 року вибрала наша Небесна Ненька через дівчат-візіонерок. Характерними у цієї фігури, як і в попередньої, стали дві тріщини у вигляді хреста, які з’явилися на Серці під час роботи над нею. Однак є також і відмінності на Серці у Ісуса. Під хрестом видно знак у вигляді круга, який, на нашу думку, мав би символізувати Вселенну.

Наголошуємо, що ці два знаки не були зроблені штучно і будь-хто з бажаючих може в цьому переконатися. Для нас це ще один знак Божого благословення для цього святого місця.

 

* * *

Під час Великого Посту у Джублику були досить дивні видіння у деяких наших вірників. Зокрема, принаймні одна особа бачила під хрестом, який кровоточить уже більше півроку, великого змія, що звивався у підніжжя цього хреста. Такий самий величезний змій звивався і під хрестом „За об‘єднання всіх християн”, тільки під цим хрестом він мав більше сили, і підліз майже до самого Розп’яття.

 

* * *

Світлого Понеділка, 12 квітня, було освячено хрест, встановлений на прохання Матері Божої, перед чоловічим монастирем „Появи Пресвятої Родини”.

 

* * *

Наша громада збільшується з кожним днем. Під час цих великодніх свят під Джубликом було освячено вже біля сотні пасок. До Сповіді та Святого Причастя протягом Великого Посту та минулого місяця приступило близько десяти тисяч осіб. Не дивлячись на те, що майже у всіх греко-католицьких церквах Закарпаття по три, а то й більше разів, священики читали заборону приступати під Джубликом до Святих Таїн своїм вірникам.

Нехай буде прославлена Пресвята Родина за всі Її добродійства для нас!

 

* * *

За минулий місяць кров на Розп’ятті Ісуса Христа, яке розміщене перед каплицею Непорочного Зачаття Пречистої Діви Марії в ур. Джублик, частково зникла. Однак сліди її можна спостерігати повсякчасно. Протягом близько дев’яти місяців ще не було такого дня, коли б на Розп’ятті не було видно крові.

 

* * *

Найбільш відчутною в цьому місяці відчувалася для всіх членів спільноти Пресвятої Родини, як монахів, так і прихожан, особлива опіка нашої Небесної Неньки. Її спокій витає над нашою Святинею і дає наснаги до подальшої праці та щирого служіння нашій Пресвятій Родині.  Всі знову й знову переконуються в тому, що дійсно Ісус, Марія та Йосиф опікуються нами.

Щиро закликаємо всіх християн пам’ятати про те, що Пречиста Діва Марія сказала: „Для тих, хто шануватиме Пресвяте Серце Мого Сина та Моє Непорочне Серце, Ми обіцяємо особливу опіку в щоденному житті. Нехай образ наших Сердець буде в кожній хаті всіх Наших дітей, а Ми обіцяємо, що не залишимо таких дітей без Нашої опіки!”

Також Пречиста Діва Марія обіцяє в особливіший спосіб опікуватися подорожуючими, коли вони в дорозі матимуть при собі образки цих двох Святих Сердець.

Отож будьмо певні в правдивості слів нашої Небесної Неньки та шануймо ці Серця, які палають безмежною любов’ю до нас, недостойних.

 

* * *

Багато часу минуло з тієї миті, коли перша радісна вістка облетіла нашу землю: на Закарпатті, у Джублику, з’явилася Матінка Божа! Скільки радості, переживань, сумнівів відчували ми в той час! Було таке враження, немов би сама атмосфера наповнилася надзвичайною, невимовною Божою енергією. У ті дні хотілося вірити, що наша Небесна Мати нас не покинула, і, одночасно, відчувалася в серцях сотень тисяч людей готовність на все заради Тієї, Яка не забула за Своїх дітей на землі. Кожен, хто приходив на місце Появи, відчував геройську відвагу та готовість на будь-яку жертву з любові до Ісуса, Марії та Йосифа. І ось минуло багато місяців з дня першої Появи… Первісна ревність потихеньку втихла, відвага замінилася неодноразово сумнівами, а боротьба, до якої, так нам здавалося, ми були тоді готові, принесла стільки неспокою, сумнівів, а не одного навіть привела і до втрати віри…

Чому? Що трапилося зі всіма нами? Адже майже кожен із тих, хто приходить на це святе місце, мав від Бога окремий дар для себе. Кожен з нас, якщо не бачив нашої Небесної Матері, то обов’язково мав якесь інше видіння, пов’язане з цим святим місцем. Немає такої людини, яка б не відчувала під Джубликом запаху кадила, того єдиного і неповторного, який можна відчути тільки тут, без участі будь-якого людського чинника. Пригадаймо собі ті перші неділі, місяці, коли ми з тремтінням душі розповідали один одному про ті надзвичайні речі, які з нами відбувалися, і під час цих розмов сльози мимоволі котилися з наших очей.

Що ж змінилося від того часу? Невже все вже в минулому? Невже Пречиста Діва більше не з нами? Невже Ісус Христос покинув нас?

Ні! І ще раз ні!

Напевно, просто ми вже призвичаїлися до думки, що з нами є наш Спаситель та Його Пресвята Мати. Це стало для нас буденністю, яка не викликає в нас уже майже жодних емоцій, жодних почуттів. А шкода…

Адже ми своєю байдужістю немов би самі перекреслюємо і заперечуємо все те, що бачили, в чому переконалися, у що вірили. Пригадаймо собі Апостола Тому, який, доторкнувшись воскреслого Спасителя, в запалі викликнув: „Господь мій і Бог мій!” Якщо ми маємо ще в своїй пам’яті ті всі добродійства, яких зазнали в перші дні Появи, спробуймо відновити в собі той щирий запал і ту палку віру, які змусили б нас беззастережно віддати свої серця в руки Господні та з вірою, слідом за Томою, закликати: „Господь наш і Бог наш!” Адже Господь сьогодні, більше, ніж на початку, взиває до нас. А ті, хто мав ласку Його почути кажуть, що Він безперервно закликає:

„Прийдіть до Мене всі зболілі та обтяжені і  Я допоможу вам. Брати Мої, покайтесь, наверніться! Пориньте у море мого милосердя, зігрійтеся в полум‘ї Моєї любові! Якби ви знали, як дуже Я вас люблю, то плакали б від радості! Я люблю вас і чекаю на вас. Досить вже блукати в темряві гріхів! Йдіть на світло Мого Серця, яке палає Любов’ю до вас. Кожен крок свого життя порівнюйте зі святим Євангелієм. Довіртесь Отцю і Його Сину. Любіть один одного так, як Я вас люблю. Допомагайте Мені своєю вірою, запаліть полум’я любові Мого Серця в своїх серцях. Брати Мої, Я люблю вас! Ходіть до Мене, Я завжди очікую вас!”

Прислухаймося до цих слів, вчитаймося в них. Спробуймо їх збагнути. Адже це слова Божого Сина, сказані сьогодні до кожного з нас. Він знає цей час, в якому ми живемо. Він бачить ті труднощі, з якими ми щодня стикаємося. І саме тому приходить та говорить ці слова.

Якби ж ми могли дійсно збагнути ту незбагненну любов та милосердя, які Господь має до нас та про які нам сьогодні говорить! Напевно це цілковито перемінило б наше життя, наповнило б його новим змістом та новою метою, яку потрібно за будь-яку ціну осягнути в цьому світі – це взаємну любов до нашого Спасителя. Адже Він говорить, що ця любов, яка палає в Його Серці до нас, є для нас світлом у щоденній темряві цього грішного світу. А що цей світ перебуває в темряві, і то в глибокій темряві гріха, мабуть, ніхто не сумнівається. Бо достатньо вийти на вулицю, щоб опинитися посеред глибокої темряви гріха, посеред якої де-не-де мерехтять невеличкі іскорки Божого світла. Прислухаймося до розмов нашої молоді, у бесідах якої кожне друге слово вульгарне, нецензурне, грубе. Прислухаймося до слів старших людей – те саме. І ніхто не усвідомлює собі, що цими грубими словами все більше й більше занурюється у гріх, у темряву демонської злоби.

Вже навіть і святі місця мало що допомагають нашому розгнузданому розумові в тім, щоби стримувати себе від гріха. Більше того, можна сказати, що навіть входячи до храму Господнього, кожен з нас несе в цей храм разом зі собою свого демона: ненависті, заздрості, підлості та злоби. І горе всім нам, адже ми забули про те світло, яке бачили ще кілька місяців, днів, годин тому, якого удостоїлися від Господа. Що ж нам робити?!

Допоможи нам Господи підійти до Твого милосердного Серця і в Ньому зачерпнути невимовного Світла для щоденного життя, щоб ми більше не блукали в темряві гріха.

 

* * *

У травні 2004 року ми отримали ще одну надзвичайну ласку від нашої Небесної Матері. Саме цього місяця головний експерт, який проводив досліди щодо правдивості крові на Розп’ятті, що розміщене в ур. Джублик, п. Ігор Данилишин, начальник судово-медичної лабораторії Західного оперативного командування, сказав у інтерв’ю „Аргумент-газеті”, що дійсно з нашого Розп’яття тече правдива кров! Ось його слова: “Провівши дослідження, експерти встановили, що дана речовина має деякі властивості крові, а саме: у ній виявлено кров’яний білок – гемохромоген”.(“Аргумент-газета”, 12 травня 2004 року, 13 стор., “Третє Чудо світу”). А отже, всі ми отримали наукове підтвердження правдивості кровоточення Розп’яття, якщо мали до цього часу слабку віру або сумніви.

 

* * *

Та це був лише початок тих надзвичайних ласк Божих, які Небо приготувало для Джублика в цьому році. 27 червня 2004 року Пресвята Богородиця сказала, що о. Атанасій повинен обов’язково домовитися про зустріч з Преосвященним Владикою Кир Міланом Шашіком до другої річниці з дня появи. Виконуючи волю Пречистої Діви, він домовився з єпископом про зустріч, яка й відбулася 2-го липня 2004 року. Під час цієї зустрічі відбулося щира розмова між Владикою та священиком, під час якої виявилося, що вони обоє мають одну мету – щиро служити нашому Небесному Отцеві та Пречистій Діві Марії, і домовилися про тісну співпрацю.

Цього ж таки дня Владика дав благословення на заснування монастиря “Появи Пресвятої Родини” і сказав що 7-е липня, день Різдва Івана Хрестителя, ті, хто на даний час уже жили під Джубликом, бажаючи посвятити своє життя на служіння Пресвятій Родині в чернечому стані, можуть уважати днем офіційного заснування цього монастиря.

Ця вістка принесла велику радість як до самого Джублика, так і всім тим, хто щиро вболівав за майбутнє цього святого місця.

Однак вершиною всіх наших сподівань стала друга річниця Появи Пресвятої Родини. Адже ці два дні – 26-27 серпня 2004 року – були увінчані для всіх радістю, яку можна порівняти хіба що з першими днями Появи Пресвятої Родини. Як 26-го серпня, так і 27-го, у Джублику була відправлена Архієрейська Служба Божа з участю Владики Кир Мілана Шашіка СМ, Апостольського Адміністратора Мукачівської греко-католицької єпархії. І цим самим Преосвященний Владика відкрив нову сторінку історії Джублика, уділяючи для нього своє Архієрейське благословення для праці, молитви і освячення людських душ і тіл на цьому святому місці.

 

 

 

 

 

 

 

Свідчення про отримані ласки

в 2004 році

 

Я ранком перша вийшла з машини під Джубликом. Було 15 хвилин по 6-ій год. (…) Почало сходити сонечко з-за лісу. Я з надією почала дивитися, чи що не побачу. І сонечко появилося біле, як зима, у жовтому, золотистому колі та почало кругом гуляти.

Я у вікно машини, яке було відкрите, сказала: „Виходіть усі і будете бачити, як сонечко гуляє (танцює)!” Всі повиходили, помилися і почали молитись. Всі ми бачили, як сонечко крутилося, не ставало від половина сьомої до половини восьмої години. А круги постійно мінялися, стаючи то жовтими, то бурячковими, то темними, подібно до хмар. А сонечко у тих різних колах весь час було біле і не переставало крутитися. Ми цілу годину дивилися на нього і воно нам ніяк не шкодило. Ми ні разу не жмурили очима, хоч у мене очі й хворі. Ми весь час молилися, хрестили святе видіння та дякували Пресвятій Богородиці за ласку, яку бачили.

Потім ми бачили на небі двох дівчат та голову одного святого. Дуже виразно було видно очі, ніс, вуха. Недалеко від нас була інша група людей, які говорили, що бачать на небі трьох ангелів: два малі і один великий.

Наступного разу, 27-го жовтня, коли ми молилися Хресну Дорогу, на 9-ій стації, хоч небо було хмарне, ми побачили сонечко. Воно було біле і на нього можна було дивитися. А біля нього появився золотий світильник, який дуже сильно блищав золотом і в ньому горіло три свічки. І всі це бачили. Нас було біля тридцяти осіб.

Ми дивилися на це видіння близько десяти хвилин, а потім пішли далі Хресною Дорогою. І знову все закрила чорна хмара.

Дуже вас прошу: надрукуйте мого листа, щоб люди мали віру у присутність Пресвятої Родини.

Марія Михайлівна Ткачук, с. Голови, присілок Чорна Річка, Верховинський р-н, Івано-Франківська обл. 27.08.2003р.

 

*  *  *

Слава Ісусу Христу, нашому Спасителю!

Щиро вітаю вас усіх з наступаючим святом Різдва Христового у цьому Новому, 2004 році.

Моя мама і я слідкуємо і переживаємо за перебігом подій в наслідок об’явлення у Джублику. Ми придбали книжечку про це з’явлення і вечером стали читати.

Я сів під світлом електричної лампочки, щоб добре було видно, і вголос передаю записані події. Через деякий час мама каже: „Подивися, яка ясність іде вниз від книжечки, – хоч мала би бути тінь, – золота заграва обгорнула і заповнила простір між книжкою і підлогою.

Коли я забрав книжку в сторону, скінчилося і це маленьке чудо – дивне світло пропало.

Ми віримо, що це було знаком в підтвердження об’явлень, про що і повідомляємо вас.

Слава навіки Богу, нашому Сотворителю!

З повагою Франків Марія Павлівна і її син Василь з села Урмань Бережанського р-ну Тернопольської обл.

 

*  *  *

Мене боліла вже чотири місяці ліва нога, все більше й більше. Під час Молебня до Матері Божої, біля джерела, я босою ногою, тою, що мене боліла, стала у водичку, яка витікала з джерельця. Я почала відчувати все менший біль у нозі. Стояла і не вірила. Я думала, що то так мені здається. Коли приїхала додому, біль став набагато менший. Я ногою стукала до землі і вона мене лише трішки боліла. І вона мене вже по нинішній день більше не болить.

Бабіїв Марія Василівна,

с. Казанова Коломийського р-ну, Івано-Франківської обл.

 

*  *  *

На початку грудня 2003 року, при першому відвідуванні мною Джублика, я побачив Богородицю між джерелом та монастирем. Вона була в біло-голубому вбранні, і з’явилася таким чином три рази підряд.

На третій раз Вона щось говорила і тримала на руках Дитину.

Коли я втретє приїхав під Джублик, Богородиця була зліва у верху біля мене в зменшеній формі. Вона була в біло-голубому вбранні та стояла між мною і жінкою. В цьому випадку я відчував Її та бачив лише боковим зором.

07.01.2004р.

Вакару Михайло Юрійович, вул. Пирогова 3/29, м. Хуст

 

*  *  *

4 січня 2004 року я побувала у Джублику на Закарпатті (Іршавський район). Уже до поїздки знала про історію цього місця, прочитавши книжечку „Історія появи Пресвятої Родини у Джублику на Закарпатті”.

Що застала тут і чим була подивована до глибини душі?

Багато тут вражає: і джерело, і сходи Хресної Дороги, і збудована церковця… але особливо – дерев’яна статуя Божої Матері.

Воістину, митець, який виготовив цю красу, був сповнений вищими енергіями – Святим Духом. Помимо (окрім) витонченої ручної роботи, що може бачити кожний, статуя випромінює жовте сильне сяйво; воно розходиться на стіни, вниз і вгору. Статуя має вигляд аури, як у живої людини.

Це все я бачила до літургії. Коли почалася Служба, яку вів отець Атанасій, з рук статуї (треба це бачити!) полилося ще сильніше жовте сяйво. Променем воно випадало на всіх присутніх, а особливо на голову о. Атанасія. Здавалося, що він і Божа Мати – одне ціле. Руки статуї в цей час були білі, тілесні, ніжні жіночі руки. А квіти на головному уборі – живі; в якусь мить різко почулися пахощі ладану, хоча отець Атанасій не мав у руках кадила…

Своє внутрішнє враження я не можу передати словами. Поєднувалось усе: сяйво Божої Матері, Літургія, що просить [ласки у] Неба, і образ живого таїнства прийняття небесних енергій земною людиною – отцем Атанасієм. Вражає і те, що він веде Службу просто неба без головного убору, відкрита голова і немає в нього доброго вишуканого церковного одягу, як я це бачила в інших священиків. А лише легенька накидка в українському стилі, з вишивками. І молився він особливо, піднімаючи характерно руки, як це робили колись учні Ісуса (Апостоли).

Слава Богу! Ще є на землі подвижники.

(Уривок із „Літературного щоденника” Олени Зорич, яка проживає в м. Києві; автор чотирьох книжок, тимчасово працює викладачем в м. Хуст – університет „Україна”).

 

*  *  *

Після Служби Божої 27.12.2003 р., під час Хресної Дороги, сонце зробилося, як срібний диск, пульсувало на ньому серце. Потім появився силует Діви Марії з Ісусом, а далі – всієї Пресвятої Родини, також срібного кольору. Це видіння тривало 3-5 хвилин. Ще сонце перемінило було свій колір на зелений і було оповите золотими ланцюгами.

Коли ми пішли з прочанами далі по Хресній Дорозі, сонце знову прийняло свій звичайний вигляд: жовтий з оранжевим. Наприкінці Хресної Дороги, коли ми закінчили молитву, все небо прикрасили жовті кола, які було видно на протязі (протягом) 3-5 хвилин. Це бачила не тільки я одна, але й інші прочани. Матінка Богородиця укріпляє нашу віру.

А 27.11.2003 року в маршрутці, при виїзді з Трускавця, під час молитви я почула сильний солодкий запах троянди. Я думала, що хтось використовує парфуми, а це Матінка Богородиця супроводжувала нас до Джублика. Все це правда.

Ляхун Оксана Ярославівна, одна з прочан із Трускавця.

 

*  *  *

27 січня, на місці з’явлення Матері Божої в урочищі Джублик, під час Служби Божої я мала таке видіння. Коли священик говорив проповідь, над його головою з’явилось дивне голубе сяйво, пізніше, позаду, за його спиною, я побачила три голубі постаті. Вони не розмовляли, тільки мовчки стояли. Через деякий час від священика відійшов ніжно-голубий круг, у якому я чітко побачила обличчя Матері Божої з короною на голові. Цей круг трішки побув і потім відійшов, і почала з’являтися молода жінка з розпущеним волоссям, в якої я бачила тільки брови, очі і губи. Вона з’являлася і відходила. І так було декілька разів.

Русин Вікторія (19 років) с. Нове Давидково, Мукачівський р-н, Закарпатська обл.

 

*  *  *

7 грудня 2003 р., як і всі інші вірні люди, я приймала (брала) участь у Богослужінні під Джубликом. На місці появи молилися Вервицю. Потім почалася Служба Божа, яку відправляв о. Атанасій. Спочатку, як і завжди, було чути запах кадила. Після Св. Таїн Причастя я побачила три золоті постаті, які йшли лісом. Ліс огорнуло золоте проміння до самої каплиці. На каплиці Пресвятої Родини в цей час я також побачила, що хрест був у золотому кружечку. Я думала, що це сонечко так ясно світить, а коли озирнулась, то воно далеко-далеко ледь рожевіло.

Після Служби Божої цього дня було освячення Хреста “За об’єднання всіх християн”. Разом з о. Атанасієм ми всі прийшли до хреста. Під час молитви „Вірую” я підняла голову і подивилася на хрест. Більш ніж половина хреста згори почала тихенько відходити вперед, ніби хтось його перерізав. Мені здалося, що він ось-ось упаде. Тільки якесь полотно його тримало. І так він трохи постояв, а потім тихенько став на своє місце. Слів нема, що зі мною було. Я не могла ні закричати, ні заговорити, а коли побачила, що все добре – далі  продовжила молитись. Тож прошу усіх християн: не вірте тим, хто каже, що це „дитячі казки”, що це якісь видумки. Це є святе місце і це є свята правда. Тут є велике світло, спокій, справедливість і молитва. Тут можна випросити у Матінки Божої здоров’я.

Мені приснився ще такий сон: хтось постукав до нас у двері до хати. Коли чоловік відкрив, то здивовано спитав: „Це ви?” „Так, я. І йду до вас до хати” – почула я відповідь. Зайшов, привітався і сідає. Коли сів, то сказав: „Я прийшов сказати, щоб священик більше ніколи у церкві не казав, що не можна йти під Джублик молитися”. Це був покійний Владика Іван Маргітич. Він був одягнений в чорний монаший одяг і був дуже сумний. Трохи посидів і сказав: „Я прийшов і ще раз прийду і буду казати, щоб усі йшли під Джублик молитися”. Я прокинулась, подивилася, але вже нікого не було.

Жабко Марія Юріївна, с. Боржавське, Виноградівський р-н,  Закарпатська обл.

 

*  *  *

Ісус Христос дуже рідко, окремими миттями, з’являється під Джубликом, але цього достатньо, щоб серце зрозуміло, чого Він від нас хоче. У свята Він в білій одежі приходить як Повелитель всього світу, як Цар.

24.11.2003-го року Ісус раптово з’явився під час Служби Божої перед престолом, після освячення Дарів, коли священик вже йшов причащати людей. Видіння було з третьої стації Хресної Дороги, як Ісус в перший раз падає під хрестом. Лежачи під тягарем хреста Він простягнув до нас Свою святу руку, призиваючи до покаяння. У Його очах було стільки болю…

Під час Різдвяних свят я бачила Ісуса маленькою дитиною. У часі Посту Він знову ніс важкий хрест наших гріхів, знову страждав за наші провини, ми бичували Його своїми гріхами. Перед початком Посту біля хреста „За об’єднання християн” появився змій, а в першу неділю Посту появився другий змій вже біля хреста посеред “Джублика”. Зараз вони не щезли, хоч Піст вже і скінчився. Вони змінили тільки колір та форму і перебувають там до сьогоднішнього дня.

Хоч ми святкуємо Святе Христове Воскресіння, і далі помираємо в наших гріхах. Ісус знову несе за нас наш хрест, а ми й надалі живемо в гріхах. Він це бачить, але терпеливо очікує нас. Він говорить, що ті, хто має терпіння, не позбудуться їх. Ми повинні вчитися дякувати за них і радо їх приймати та переносити з любові до Ісуса. Цим ми полегшуємо Його ношу, а Він взиває до нас:

„Прийдіть до Мене всі зболілі і обтяжені і Я допоможу вам. Брати Мої, покайтесь, наверніться. Окуніться (пориньте) у море Мого милосердя, зігрійтеся в полум’ї Моєї любові. Якби ви знали, як дуже Я вас люблю, то плакали б від радості. Я люблю вас і чекаю на вас. Досить вже блукати в темряві гріхів! Йдіть на світло Мого Серця, яке палає любов’ю до вас. Кожен крок свого життя порівнюйте зі святим Євангелієм. Довіртесь Отцю і Його Сину. Любіть один одного так, як Я вас люблю. Допомагайте Мені своєю вірою, запаліть полум’я любові Мого Серця в своїх серцях. Брати Мої, Я люблю вас! Ходіть до Мене, Я завжди очікую вас!”

Під час освячення пасок, я бачила, як Ісус у білому одязі йшов попереду дітей, які несли хоругви, і перший освячував та благословляв усіх. А вже потім священик. В кінці ж процесії йшли Пречиста Діва та Святий Йосиф.

Кожного 27-го числа над капличкою вистроюється веселка з кольорових шарів (куль). Мати Божа з’являється в білих, світлих шатах з царською короною на голові, благословляє своїх дітей і більше молиться, ніж говорить. Дуже сумує, коли ми без віри приходимо до Її Сина та ображаємо Їх своїми гріхами.

Під час Різдвяних свят я бачила Її над престолом з маленьким Ісусом на руках, або ж біля ясел, у яких лежав Ісус. У часі Великого Посту Вона була в темній одежі та багато терпіла разом зі Своїм Сином за наші гріхи. Але полум’я Її Непорочного Серця горить з любові до нас ще більше.

Кожного дня чути запах кадила, але з різними ароматами: мира, живих квітів і звичайного кадила.

Пречиста Діва Марія весела тоді, коли ми виконуємо настанови Її Сина та Її, а дуже сумна тоді, коли ми робимо навпаки. Призиває до покори, а не до сварок. Між іншим Вона каже:

„Діти, моліться, віруйте, не втрачайте надії! Я прийшла до вас відстояти правдиву віру, відновити авторитет священиків! Віруйте, діти, моліться за об’єднання всіх християн. Моліться за навернення і оздоровлення людських душ. Я молюся разом з вами, мої милі, молю за вас, благаю Бога, Отця Небесного. Покайтеся і наверніться, плачте над своїми гріхами, спасайте свої душі молитвою. Скільки ще Мій Син страждатиме  Діти, покайтесь!”

Бог є Любов. І тільки вірою, молитвою і покорою ми здолаємо всіх своїх ворогів, щиро звертаючи свої молитви до Бога.

Куруц Галина, вул. Красино, с. Нижнє Болотне, Іршавський р-н, Закарпатська обл.

 

 

 

Через поле України ішла Божа Мати

 

 

Через поле України ішла Божа Мати,

Там пшеничні колосочки стали Ї’ вітати.

Похилились, поклонились, вітерець леліє,

Усі разом шелестіли: „Радуйся, Маріє!”

 

Через степи України ішла Божа Мати,

Жайворонки, Божі пташки стали Ї’ вітати.

Підлетіли вони вгору, вітерець леліє,

Усі разом щебетали: „Радуйся, Маріє!”

 

Через гори України ішла Божа Мати,

Там пастушки пасли вівці, стали Ї’ вітати.

Познімали капелюшки, вітерець леліє,

Усі разом проказали: „Радуйся, Маріє!”

 

Через села України ішла Божа Мати

Там в церковцях Божі люди стали Ї’ вітати.

Помолились, поклонились, вітерець леліє,

Усі разом проспівали: „Радуйся, Маріє!”

 

Через міста України ішла Божа Мати,

Вона прийшла всім сиріткам сльози повтирати.

Повтирала Вона сльози, діточки зраділи,

Що вони такі маленькі Матінку зустріли.

 

 

Ішла світом, стежечками Діва Пресвятая

 

Ішла світом, стежечками Діва Пресвятая

Та дивилась, чи не знайде на землі десь Раю.

Проходила і містами, й селами малими,

Рай ніде не знаходила між людьми земними.

 

Аж побачила лісочок, джерельце чистеньке,

Діточок, що набирали водицю студеньку.

Стала збоку і дивилась на малих дівчаток,

Потім провела додому, – це був лиш початок.

 

Тут знайшла Пречиста спокій, тут не було злоби,

Тут через дітей сказала, хто що злого робить,

Й почали сюди сходитись до Святої Діви

Її діти й приносити молитви і співи.

 

Пресвята Дівице, Нене, Мамо всього світу,

Ми також Тобі приносим нині серця квіти.

Ти прийми нас, о Ласкава, пригорни до Себе,

Біля Тебе бо, Пречиста, є правдиве Небо.

 

Поможи нам жити, Діво, свято в цьому світі,

Бо ми, немічні, Твої всі, Найсвятіша, діти.

Будь при нас у кожній хвилі, бережи від злого,

Заведи усіх до царства, нас, до Сина Свого.

 

Пресвята Родина

 

Слава честь і похвала

Линуть нині нашим краєм,

Бо Родина Пресвята

З нами завжди пробуває.

 

Приспів (повторяється після кожного куплета):

Всемогутній наш Господь

І Спаситель всього світу,

Чиста Діва Пресвята –

Кивот Нового Завіту,

Покровитель наш святий –

Опікун, Обручник славний,

Наша сила і покров,

Наша віра й щит незламний.

 

День, коли Вони прийшли,

Об’явились в нашім краю,

Став усім нам днем святим,

Днем спасіння, Божим раєм.

 

Ми навчились жити всі

За Христовим Заповітом

І лише вже в чистоті

Житимемо в цьому світі.

 

Нас не манить більше гріх,

Не манить нас людська слава,

Джублик став для нас усіх

Місцем Божої прослави.

 

Бо лиш тут, на цій землі,

Спокій, мир усі знайдемо.

Тут – Родина Пресвята,

Ми до Неї завжди йдемо.

 

Тож до скінчення життя,

Цілого свого земного,

Будемо ми завжди йти

До джерельця тут святого.

 

Тут черпатимемо сил

І наснаги в час терпіння.

Тут, у стіп Святих Осіб

Знайдемо для душ спасіння.

 

 

 

 

 

 

 

 

Ісусе

 

Ісусе, наш Творче і Спасе,

Усі ми до Тебе йдемо,

У Тебе наснаги і віри

Благаєм, щоб знищити зло.

Наш Царю, Спасителю милий,

Будь з нами в цім світі завжди,

Щоб в Тобі черпали ми сили,

З Тобою не знали біди.

 

Кріпи нас Ісусе ласкавий

Щоденно в земній боротьбі,

Хай серце, душа наша й тіло

Щохвилі лиш служать Тобі.

У Тобі ми жити й вмирати,

Трудитись щоднини в житті

Бажаємо й завжди служити

Твоїй пресвятій доброті.

 

Ісусе, Любове предивна,

Навчи нас любити Тебе,

Щоб завжди з Тобою ми жили,

З Тобою дійшли до небес.

Ти нашим правдивим є Раєм,

У Тобі спасіння для нас,

З Тобою ми прагнемо бути

В житті цім земнім повсякчас.

 

Не дай нам, Ісусе ласкавий,

З дороги спасіння зійти,

А дай нам відваги і сили

Завжди за Тобою іти.

В житті будь Ти дороговказом

Для грішних і немічних нас.

У Тобі знайдемо спасіння,

Бо Ти є Господь наш і Спас.

 

 

 

Закінчення

Щодня на місці появи відбуваються Богослужіння, в яких може взяти участь кожна людина доброї волі. Так, кожного місяця є два дні, під час яких збираємося в честь першої появи. Це 26-27 число. Розпорядок Богослужінь у ці дні завжди однаковий. Розпочинаються вони 26-го числа ввечері о 19.30. Вервицею.

О 20-ій год. – Служба Божа;

О 22-ій год. – Хресна Дорога;

О 24-ій год. – Служба Божа; просимо благословення у Пресвятої Родини для себе та тих релігійних речей, які придбали прочани на цьому святому місці.

27-го числа кожного місяця Богослужіння розпочинаються ранком о 9.30. Вервицею.

О 10-ій год. – Служба Божа;

О 15-ій год. – Молебень.

Звичайно, що деколи є ще додаткові Богослужіння, якщо на святкування дня Появи приїжджає більше священиків. У неділі й свята також є незмінний розпорядок молитов, які відбуваються під Джубликом. Так, о 9.30 є Вервиця, о 10-ій год. – Служба Божа, о 15.30 – Вервиця і о 16-ій год. – Служба Божа. У будні о 8-ій годині – Служба Божа, о 17.30 – Вервиця, о 18:00 – Служба Божа (у зимовий час: 15.30 – Вервиця, 16.00 – Служба Божа).

Отож кожен бажаючий має можливість прийти на наші Богослужіння і переконатися особисто в правдивості чи не правдивості даної появи. Адже кожна людина, яка приходить на місце появи з щирим серцем і добрими намірами, може відчути присутність на цьому місці особливої Божої благодаті.

На даний час ми також готуємося до виконання ще одного прохання нашої небесної Неньки – будівництва на місці Появи величавого храму. Тому будемо вдячні кожній пожертві, яку отримаємо в цьому намірі. Адже не маємо жодних спонсорів, які хотіли б спричинитися до розбудови нашої святині. Надіємося на те, що наша Небесна Мама знайде для нас жертводавців, які мали б бажання взяти участь у виконанні прохання Неба, яке зійшло в цьому місці на нашу грішну землю.

Якщо в когось із читачів цієї книжечки виникло бажання бути учасниками будівництва нашої святині, подаємо наші дані, завдяки яким можна переказати Ваші пожертви та прохання.

Наша адреса:

 

Монастир Собору Пресвятої Богородиці

Джублик, с. Нижнє Болотне,  90141,

Іршавський р-н, Закарпатська обл.,

УКРАЇНА

 

Наперед щиро дякуємо всім нашим добродіям і обіцяємо, що доки існуватиме Святиня Появи Пресвятої Родини в урочищі Джублик на Закарпатті, доти лунатимуть на цьому місці також молитви до Пресвятої Родини, до Неба за наших добродіїв та жертводавців.